Утім, зараз вона стояла, захована від інших за вікном, тримала свій самотній бокал вина й намагалася переконати себе в тому, що готова поринути в цей метушливий світ за вікном.
«Світ, який Ендрю Капра вкрав у неї».
Вона притисла руку до скла і напружила пальці, ніби хотіла розбити його на друзки і вирватись зі своєї бездоганно чистої в’язниці.
Тоді одним махом допила вино і поставила бокал на підвіконня. «Я не буду жертвою, – подумала Кетрін. – Я не дозволю йому перемогти».
Вона пішла до спальні і взялася переглядати одяг у шафі. Вийняла зелену шовкову сукню і приміряла її. Скільки часу минуло, відколи вона востаннє вдягала її? Вона й сама вже не пригадувала.
З іншої кімнати долинуло радісне «Ви отримали повідомлення!» – сповіщення її комп’ютера. Кетрін пропустила його повз вуха і пішла до ванної кімнати, щоб зробити макіяж. «Бойове розфарбування», – подумала вона, наносячи туш і губну помаду. З кожним змахом щіточки вона накладала на себе впевненість. Вона ледь упізнала жінку, яка дивилася на неї із дзеркала. Жінку, якої вона не бачила ось уже два роки.
– З поверненням, – пробурмотіла Кетрін і всміхнулася.
Вона вимкнула світло і повернулася до вітальні, примушуючи свої ноги заново звикати до тортур високих підборів. Пітер спізнювався. Годинник показував чверть на дев’яту. Вона згадала про «Ви отримали повідомлення!», яке чула зі спальні, і відкрила на комп’ютері свою електронну пошту.
Там було одне повідомлення від відправника на ім’я SavvyDoc із заголовком: «Лабораторний звіт». Вона відкрила його.
Докторе Корделл,
у прикріпленому файлі ви знайдете фотографі патологій, які можуть вас зацікавити.
Підпису не було.
Вона навела курсор на «завантажити файли» і на мить завагалась, її палець застиг над клавішою мишки. Вона не знала відправника і зазвичай не завантажувала файлів, надісланих незнайомцями. Але це повідомлення, без сумніву, стосувалося її роботи і було адресовано їй.
Кетрін натиснула «завантажити».
На екрані з’явилася кольорова фотографія.
Затамувавши подих, вона, ніби ошпарена, відсахнулась від комп’ютера, перекинувши стілець. Позадкувала, прикриваючи рота рукою.
А тоді кинулася до телефону.
Томас Мур стояв на порозі її квартири, не зводячи погляду з її обличчя.
– Фото досі на екрані?
– Я не торкалася його.
Вона відійшла, і Мур зайшов до кімнати, діловитий, як завжди, зразковий полісмен. Він одразу зосередився на чоловікові, який стояв біля комп’ютера.
– Це доктор Пітер Фалько, – відрекомендувала Кетрін. – Мій колега з лікарні.
– Докторе Фалько, – сказав Мур, і обоє потисли руки.
– Ми з Кетрін планували сьогодні піти кудись повечеряти, – пояснив Пітер. – Я трохи затримався в лікарні. Приїхав сюди щойно перед вами і… – Він затнувся і глянув на Кетрін. – Я так розумію, вечеря скасовується?
Вона ледь кивнула.
Мур сів за комп’ютер. Активувався режим збереження енергії, й екраном попливли барвисті тропічні рибки. Він клацнув мишкою.
З’явилася завантажена фотографія.
Тієї самої мить Кетрін відвернулася і пішла до вікна. Вона стояла там, обхопивши себе руками, й намагалася вигнати з-перед очей ту страшну фотографію, яку щойно побачила на екрані. Вона чула, як позаду Мур щось набирає на клавіатурі. Чула, що він кудись зателефонував і сказав: «Я щойно надіслав файл. Отримали?» Темрява за вікном незвично стихла. «Хіба вже так пізно?» – здивувалася вона. Роздивляючись безлюдну вулицю, вона не могла повірити, що якусь годину тому була готова вийти в цю темряву і знову поринути в цей світ.
А тепер вона хотіла замкнути двері на всі замки і сховатися.
– Хто, в біса, надсилатиме таке? Хіба якийсь псих, – сказав Пітер.
– Я не хочу про це говорити, – відповіла Кетрін.
– Ти раніше отримувала щось схоже?
– Ні.
– Тоді чому тут поліція?
– Пітере, будь ласка, припини. Я не хочу про це говорити!
Пауза.
– Ти маєш на увазі, що не хочеш говорити про це зі мною.
– Не зараз. Не сьогодні.
– Але будеш говорити про це з поліцією?
– Докторе Фалько, – втрутився Мур, – я гадаю, буде краще, якщо ви підете.
– Кетрін? Чого хочеш ти?
Вона почула образу в його голосі, але не обернулась, щоб глянути на нього.
– Я хочу, щоб ти пішов. Будь ласка.
Він нічого не відповів. Грюкнули двері, і вона зрозуміла, що Пітер пішов.