Броуді клацнув, щоб фото повернулося до звичного розміру, а тоді провів курсором до краю лівого кута.
– Що ви хочете там побачити?
– У нас є будильник, який показує двадцять по другій. А також дві книжки, на яких він стоїть. Погляньте на їхні корінці. Бачите, як палітурка верхньої книжки відбиває світло?
– Ага.
– У неї точно є прозора захисна пластикова обкладинка.
– Добре… – сказав Броуді, явно не розуміючи, до чого він веде.
– Збільште корінець верхньої книжки, – сказав Мур. – Подивимось, чи зможемо прочитати її назву.
Броуді навів курсор і клацнув.
– Здається, там одне слово, – сказала Ріццолі. – Я бачу літеру «г».
Броуді знову клацнув, збільшуючи зображення.
– Слово починається на літеру «г», – підтвердив Мур. – Погляньте на це. – Він постукав пальцем по екрану. – Бачите цей маленький білий квадратик, унизу корінця?
– Я знаю, що ви маєте на увазі! – сказала Ріццолі схвильованим голосом. – Назва. Ну ж бо. Нам потрібна клята назва!
Броуді клацнув останній раз.
Мур пильно вдивлявся в екран і слово на книжковому корінці. Тоді раптово обернувся і вихопив свій телефон.
– Що я пропустив? – здивувався Кроу.
– Книжка називається «Горобець», – відповів Мур, набираючи номер. – А цей невеличкий квадратик на корінці – б’юсь об заклад, що це її шифр.
– Це бібліотечна книжка, – пояснила Ріццолі.
У телефоні озвався голос.
– Оператор.
– Це детектив Томас Мур з Бостонського відділу поліції. Мені потрібен екстрений контактний номер Бостонської публічної бібліотеки.
– Єзуїти в космосі, – сказав Фрост, який сидів на задньому сидінні. – Ось про що ця книжка.
Мур сидів за кермом, і з ввімкненою мигавкою вони мчали Центральною вулицею. Два патрульних автомобілі вказували їм дорогу.
– Просто моя дружина відвідує читальний клуб, – продовжив Фрост. – Пригадую, як вона розказувала мені про цього «Горобця».
– Це якась наукова фантастика? – запитала Ріццолі.
– Ні, радше якесь глибоко релігійне чтиво. Яка природа Бога і таке інше.
– Тоді мені не варто її читати, – сказала Ріццолі. – Я й так знаю всі відповіді. Я католичка.
Мур зазирнув у бічну вуличку і сказав:
– Ми вже близько.
Адреса, яку вони шукали, була в Джамайка-Плейн, західному районі Бостона, між парком Франкліна та сусіднім містечком Бруклін. Жінку звали Ніна Пейтон. Минулого тижня вона взяла примірник «Горобця» в місцевій філії Бостонської публічної бібліотеки. З усіх відвідувачів Бостона та його околиць, які мали в себе примірники книжки, лише Ніна Пейтон о другій ночі не відповіла на дзвінок.
– Це тут, – сказав Мур, коли патрульне авто перед ними звернуло на вулицю Еліота. Він рушив слідом, минув один квартал і припаркувався позаду.
Мигавка на даху автівки освітлювала ніч блакитними спалахами, коли Мур, Ріццолі та Фрост пройшли браму і попрямували до будинку. Всередині жевріло слабеньке світло.
Мур кинув погляд на Фроста, який кивнув і обійшов будинок ззаду.
Ріццолі постукала у двері і крикнула:
– Поліція!
Вони почекали кілька секунд.
Ріццолі знову постукала, цього разу сильніше.
– Міс Пейтон, це поліція! Відчиніть двері!
Тривала пауза. А тоді в рації затріщав голос Фроста:
– Із заднього вікна вирізана москітна сітка!
Мур та Ріццолі обмінялися поглядами і без зайвих слів прийняли рішення.
Іншим боком свого ліхтарика Мур розбив скляну шибу на дверях, просунув руку і відімкнув замок.
Ріццолі першою кинулася всередину і, повільно переступаючи, з пістолетом напоготові, пішла вперед. Мур ішов одразу за нею, у крові бухав адреналін, аналіз усього навколо відбувався миттєво. Дерев’яна підлога. Відчинена шафа. Попереду кухня, праворуч вітальня. На тумбочці жевріла одна-єдина увімкнена лампа.
– Спальня, – озвалася Ріццолі.
– Вперед.
Вони мчали коридором. Ріццолі йшла попереду і крутила головою, коли вони минали ванну і ще одну кімнату, у яких нікого не було. Двері в кінці коридору було прочинено. Вони не могли бачити, що всередині, бо в кімнаті було темно.
Серце вистрибувало Муру з грудей, коли він, тримаючи спітнілими руками зброю, повільно підходив до дверей. Штовхнув їх ногою.
На нього накотився запах крові, гарячий і нудотний. Він намацав умикач і ввімкнув світло. Він знав, що побачить, ще до того, як місце злочину постало перед очима. Та все одно не був готовий до цього жахіття.
Живіт жінки розпанахали. Петлі кишок вивалювалися з рани і бридкими стрічками звисали з ліжка. Кров витікала з розтятого горла, і на підлозі вже утворилася чимала калюжа.