– Ось, – сказав він. – Це перша група людей, які вийшли з ліфта після оголошення синього коду. Я нарахував одинадцять пасажирів, й усі вони виходять поспіхом.
– А як інакше, це ж синій код, – відповіла старша медсестра. – Оголошення передається по всіх лікарняних гучномовцях. Усі вільні на той час працівники мають якомога швидше прийти.
– Прошу вас уважно роздивитися їхні обличчя, – продовжив Мур. – Ви всіх упізнаєте? Чи є серед них хтось, кого б там не мало бути?
– Я не бачу всіх облич. Вони виходять групою.
– А ви, Шерон? – Мур звернувся до іншої медсестри.
Шерон наблизилася до екрана.
– Ось ці троє – медсестри, а двоє молодих чоловіків поруч – студенти-медики. Впізнаю цього чоловіка… – Вона вказала на верхній кут екрана. – Літнього. Інші теж видаються мені знайомими, але я не знаю їхніх імен.
– Добре, – стомлено відказав Мур. – Подивимося решту. А тоді переглянемо запис камери зі сходового майданчика.
Ріццолі підійшла ближче і стала позаду старшої медсестри.
Зображення на екрані почало рухатися у зворотному напрямку, і двері ліфта зачинилися. Мур натиснув кнопку відтворення запису, і двері знову відчинилися. З ліфта вийшли одинадцять людей, рухаючись, наче кваплива істота із безліччю ніг. Ріццолі бачила їхні стривожені обличчя, і навіть без звуку було очевидно, що ситуація критична. Клубок людей зник у лівій частині екрана. Двері ліфта зачинилися. Кілька секунд, і двері знову відчинилися, вивергаючи ще один потік лікарняного персоналу. Ріццолі нарахувала тринадцять людей. Поки що виходило, що за три хвилини на поверх піднялися двадцять чотири людини – і це тільки ліфтом. Скільки ще прибігли сходами? Ріццолі з наростаючим інтересом дивилася на екран. Реакція медиків була бездоганною. Оголошення синього коду можна було порівняти із сигналом до початку забігу. Десятки лікарів з усієї лікарні злетілися до п’ятого західного відділення, і будь-хто в білому халаті міг проскочити непоміченим. Убивця, без сумніву, стояв у кінці ліфта, позаду інших. Він був обачним, ховаючись від камери за спинами інших людей. Вони мали справу з тим, хто добре знав, як працює лікарня.
Вона дивилася, як з екрана зникла друга групка людей. Їй не вдалося розгледіти обличчя двох пасажирів.
Мур поміняв касети, і на екрані з’явилося нове зображення. Тепер вони дивилися на двері, що вели на сходовий майданчик. Якийсь час нічого не відбувалося. Тоді двері відчинилися – і всередину забіг чоловік у білому халаті.
– Я знаю його. Це Марк Нобл, один з інтернів, – сказала Шерон.
Ріццолі вийняла нотатник і записала його ім’я.
Двері знову відчинилися, і з’явилося дві жінки, обидві в білих уніформах.
– Це Вероніка Тем, – сказала старша медсестра, вказуючи на нижчу жінку. – Вона працює в п’ятому західному відділенні. У неї була перерва, коли оголосили синій код.
– А хто інша жінка?
– Не знаю. Не можу роздивитися її обличчя.
Ріццолі записала:
10: 48, камера зі сходового майданчика:
Вероніка Тем, медсестра, 5-те західне відділення.
Невідома жінка, чорне волосся, лікарняний халат.
Загалом сходами прибігло семеро людей. Медсестри впізнали п’ятьох із них. Ріццолі підсумувала, що ліфтом або сходами на поверх піднялася тридцять одна людина. Якщо додати до цього той персонал, який уже був на поверсі, то вийде не менше сорока людей, які на той час перебували у відділенні.
– А зараз подивіться, будь ласка, що відбувається під час і після завершення тривоги, – сказав Мур. – Тепер вони не поспішають. Можливо, зможете роздивитися ще кілька облич, назвати ще кілька імен? – Він прокрутив плівку вперед. У нижньому куті екрана таймер додав вісім хвилин. Містера Ґвадовскі досі реанімували, але персонал, допомога якого не знадобилася, уже почав розходитися. Вони йшли до сходового майданчика, і камера знімала лише їхні спини. Першими вийшли двоє студентів-медиків, а за якусь хвилю за ними вийшов невпізнаний чоловік. Після них більше нікого не було, і Мур знову прокрутив плівку. З’явилася групка з чотирьох чоловіків, які разом пішли до сходів. Таймер показував 11: 14. На той час тривога вже завершилася, і Кетрін зафіксувала смерть Германа Ґвадовскі.
Мур поміняв касети, і вони знову дивилися на ліфт.
Поки вони переглядали записи, Ріццолі встигла списати три сторінки свого нотатника, підраховуючи кількість прибулих. Тринадцять чоловіків і сімнадцять жінок прибігли на сигнал тривоги. Тепер вона рахувала, скільки з них покинули відділення після завершення синього коду.