– Кетрін, – лагідно і заспокійливо сказав Мур, – це може бути і не ваше волосся.
Вона стривожено глянула на нього.
– А що, як моє? Звідки у нього…
– Ви тримаєте щітку у своїй лікарняній шафці? Чи в кабінеті?
– Мур, – озвалася Ріццолі, – погляньте на ці пасма. Їх не зняли зі щітки. Їх відрізали. – Вона повернулася до Кетрін. – Коли ви востаннє стриглися, докторе Корделл?
Кетрін повільно підійшла до столу і глянула на пасма з таким виразом, ніби дивилась на отруйну гадюку.
– Я знаю, коли він їх відрізав, – ледь чутно сказала вона. – Я пам’ятаю.
– Коли?
– Тієї ночі… – Вона дивилася на Ріццолі приголомшеним поглядом. – У Саванні.
Ріццолі поклала слухавку і глянула на Мура.
– Детектив Сінґер підтвердив. У неї справді відрізали пасмо волосся.
– Тоді чому про це не згадується у його звіті?
– Корделл помітила це лише на другий день свого перебування в лікарні, коли дивилася на себе в дзеркало. Капра помер, на сцені злочину не знайшли жодних слідів волосся, і Сінґер припустив, що його відрізали вже в лікарні. Приміром, під час реанімації. Пригадуєте, обличчя Корделл було добряче побите. Можливо, лікарі відрізали пасмо, щоб мати кращий доступ до її голови.
– А Сінґер перевіряв, чи це зробили в лікарні?
Ріццолі впустила на стіл олівець і стомлено зітхнула.
– Ні. Не перевіряв.
– Він просто упустив цю деталь? І не згадував про неї у звіті, тому що не бачив у цьому жодного сенсу?
– Але ж у цьому таки немає сенсу! Чому тоді волосся не знайшли поряд із тілом Капри?
– Кетрін не може пригадати більшу частину того, що сталося тієї ночі. Рогіпнол стер чималий шматок її пам’яті. Можливо, Капра кудись виходив. А потім знову повернувся.
– Нехай. А тепер найбільша загадка. Капра мертвий. Тоді яким чином його сувенір потрапив до рук Хірурга?
Відповіді на цю загадку Мур не знав. Двоє убивць: один живий, один мертвий. Що пов’язує між собою цих монстрів? Це, напевно, щось більше за психологічний зв’язок, який тепер набув фізичної форми, яку можна побачити і відчути на дотик.
Він глянув на два пакети з речовими доказами. Один називався «Волосся невідомого походження». В іншому містилися зразки волосся Кетрін для порівняльного аналізу. Він власноруч відрізав кілька її волосин і поклав до пакета. Волосся, без сумніву, було спокусливим сувеніром, адже це така особиста частина людського тіла. Жінка носить його щодня, спить із ним. Волосся має свій унікальний запах, колір і текстуру. Сутність жінки. Тому не дивно, що Кетрін так налякалася, коли дізналась, що якийсь невідомий чоловік володів такою інтимною частинкою її тіла. Що він гладив її волосся, нюхав його, ніби коханець, який не може насититися запахом своєї обраниці.
«Тепер Хірург добре знає її запах».
Було вже близько півночі, але в неї ще світилося. Крізь запнуті штори він бачив, як повз вікно проплив її силует, і він знав, що вона досі не спить.
Мур підійшов до патрульної автівки, що стояла неподалік, і схилився, аби перекинутися словом з двома поліцейськими.
– Щось помітили?
– Вона не виходила з будинку, відколи прийшла додому. Ходить туди-сюди. Здається, її чекає безсонна ніч.
– Я поговорю з нею, – сказав Мур і розвернувся, щоб перейти дорогу.
– Залишитеся на всю ніч?
Мур зупинився. Неохоче озирнувся і глянув на копа.
– Перепрошую?
– Ви залишитеся з нею на всю ніч? Якщо так, то ми передамо інформацію наступним патрульним, щоб вони знали, що нагорі один з наших.
Мур проковтнув свою лють. Запитання патрульного було цілком виправданим. То чому він так швидко втратив самовладання?
«Тому що я розумію, як це виглядає збоку. Піднятися до її квартири опівночі. Я знаю, які в них промайнули думки. Ті самі думки, що й у моїй голові».
Він переступив поріг квартири і побачив запитання в її очах. Відповів лишень похмурим кивком.
– На жаль, з лабораторії ми отримали підтвердження. Він надіслав ваше волосся.
Вона прийняла цю новину мовчки.
У кухні засвистів чайник. Вона розвернулася і вийшла з кімнати.
Мур зачинив двері, і його погляд привернув новий відполірований замок. Здавалося, що навіть загартована сталь не зарадить, коли маєш справу із супротивником, який може проходити крізь стіни. Мур пішов за Кетрін до кухні й дивився, як вона вимкнула газ під чайником. Тоді почала незграбно відкривати пачку з чаєм і скрикнула, коли пакетики розсипалися по стільниці. Така дрібниця, яка, схоже, стала для неї останньою краплею. Кетрін оперлася на стільницю й щосили стисла кулаки, аж побіліли суглоби. Вона як могла стримувалась, щоб не заплакати, не втратити самовладання у нього на очах, але програвала цю битву. Він почув, як вона глибоко вдихнула. Побачив, як напружилися її плечі і вона затремтіла, намагаючись стримати сльози.