Єдиним свідком викрадення був дванадцятирічний хлопчик, що стояв неподалік. Хоча він добре бачив автівку, міг описати її форму і колір, хлопчик ніяк не міг пригадати номерний знак.
Минуло кілька тижнів, а розслідування так і не зрушило з місця, і батьки дівчинки наполягли на тому, щоб із хлопчиком поговорив гіпнотерапевт.
Поліція вичерпала всі свої ресурси і неохоче, але таки погодилася.
Мур був присутній під час сеансу. Він спостерігав, як Алекс Полочек обережно ввів хлопця в стан гіпнозу, і з подивом слухав, як той ледь чутно називав цифри номерного знаку.
Два дні по тому тіло Меґан Флоренс знайшли закопаним на задньому дворі викрадача.
Мур сподівався, що дивовижна магія Полочека, яка відновила пам’ять хлопця, допоможе і Кетрін Корделл.
Обоє чоловіків стояли перед кімнатою для допитів і крізь дзеркальну перегородку дивилися на Кетрін та Ріццолі, які сиділи по той бік. Кетрін здавалася схвильованою. Вона вовтузилася на своєму стільці і кидала погляди на дзеркальне скло, ніби знала, що на неї дивляться. Вона навіть не торкнулася чашки чаю, що стояла поряд на маленькому столику.
– Вам доведеться викликати болючі спогади, – сказав Мур. – Може, вона й захоче піти на контакт, але для неї це буде неприємно. Під час нападу вона ще перебувала під дією рогіпнолу.
– Отруєні наркотиком спогади дворічної давності? А ще ви казали, що ці спогади можуть бути перекручені.
– Детектив із Саванни під час допиту міг підказати їй кілька свідчень.
– Ви ж розумієте, що я не чарівник. Та й інформацію, яку ми отримаємо під час сеансу, навряд чи можна вважати доказом. До того ж це позбавить юридичної сили будь-які покази, які вона у майбутньому може давати в суді.
– Я знаю.
– І все одно хочете продовжувати?
– Так.
Мур відчинив двері, й обоє чоловіків зайшли до кімнати.
– Кетрін, – звернувся до неї Мур, – це чоловік, про якого я вам розповідав, Алекс Полочек. Він гіпнотерапевт і співпрацює з поліцією Бостона.
Вона потисла Полочеку руку й нервово засміялась.
– Вибачте, – сказала Кетрін. – Просто я уявляла вас по-іншому.
– Ви очікували, що я буду в чорній мантії і з чарівною паличкою, – відказав Полочек.
– Це звучить безглуздо, але так.
– Та замість цього перед вами стоїть лисуватий опецькуватий чоловічок.
Вона знову засміялась, її тіло трохи розслабилось.
– Вас ніколи не вводили у стан гіпнозу? – запитав він.
– Ні. Чесно кажучи, сумніваюся, що зі мною це можливо.
– Чому ви так думаєте?
– Тому що я не вірю в гіпноз.
– Але погодилися спробувати.
– Детектив Мур вважає, що варто це зробити.
Полочек опустився на стілець навпроти неї.
– Докторе Корделл, щоб отримати користь від сеансу гіпнозу, вам не обов’язково в нього вірити. Але ви мусите захотіти піти на контакт. Ви маєте довіритись мені. Ви маєте добровільно розслабитись і відпустити всі думки. Ви маєте дозволити мені завести вас у підсвідомість. Це дуже схоже на початкову фазу сну. Однак ви не будете спати. Обіцяю, що ви будете знати, що відбувається навколо. Але вам вдасться розслабитися настільки, щоб проникнути до тих закутків вашої пам’яті, до яких зазвичай у вас немає доступу. Ви ніби відчините шафу, яка міститься у вашому мозку, і врешті зможете висунути шухляди й вийняти з них необхідні файли.
– Саме в це я і не вірю. Що гіпноз примусить мене згадати.
– Він не примусить, а дозволить вам згадати.
– Добре, дозволить мені згадати. Та я дуже сумніваюся, що він допоможе мені витягти спогади, до яких я не можу сягнути самостійно.
Полочек кивнув.
– Так, цілком нормально, що ви ставитеся до цього скептично. Адже це здається неможливим, правда ж? Та наведу вам приклад того, як можна заблокувати пам’ять. Це називається «Законом зворотної дії». Чим сильніше ви намагаєтесь щось пригадати, тим більша ймовірність того, що вам це не вдасться. Гадаю, вам уже доводилося зустрічатися з таким явищем. Таке трапляється з усіма. Приміром, ви побачили по телевізору відому акторку, і ви знаєте її ім’я, але не можете його пригадати. І це вас страшенно дратує. Ви годину напружуєте мозок, намагаючись пригадати її ім’я. Дивуєтесь, чи у вас, бува, не починається хвороба Альцгеймера. Адже з вами таке траплялося?
– Постійно, – Кетрін знову всміхалася. Було очевидно, що Полочек їй подобався і вона почувалася з ним комфортно. Непоганий початок.
– Та врешті-решт ви пригадуєте ім’я тієї акторки, так? – продовжив Полочек.