– Вода така приємна, вона так і манить вас, – сказав Полочек. – Ви спускаєтеся східцями з ґанку і йдете стежкою до озера.
Кетрін сиділа нерухомо, її обличчя випромінювало спокій, її руки безвольно лежали на колінах.
– Ви ступаєте по м’якій землі. Сонячне проміння гріє вашу спину. На деревах щебечуть пташки. Ви цілковито розслаблені. З кожним кроком ви почуваєтеся ще спокійніше. Ви відчуваєте глибоке умиротворення. Обабіч стежки ростуть лілії. Вони огортають вас солодким ароматом, і, минаючи їх, ви на повні груди вдихаєте ці пахощі. Це особливий, чарівний запах, який навіює на вас сонливість. Ви йдете стежкою і відчуваєте, як ноги наливаються втомою. Квіткові пахощі, ніби наркотик, спонукають вас ще більше розслабитись. А сонячне тепло звільняє усі ваші м’язи від напруги. А зараз ви підходите до самої води і бачите невеличкий човен, прив’язаний до пірсу. Ви прямуєте до нього. Озеро спокійне і незворушне, наче дзеркало. Наче скло. Невеличкий човен легенько погойдується на воді. Це чарівний човен. Він може відвезти вас куди завгодно. Туди, куди вам понад усе хочеться потрапити. Вам лише потрібно сісти в нього. Тож ви підіймаєте праву ногу і стаєте нею на дно човна.
Мур глянув на ноги Кетрін і побачив, як її права нога відірвалась від підлоги й опустилася на кілька дюймів далі.
– Ось так. Ви поставили праву ногу. Човен не хитається. Вам нічого не загрожує. Ви почуваєтесь упевнено і затишно. А зараз ви стаєте на дно човна лівою ногою.
Ліва нога Кетрін піднялася і повільно опустилася на підлогу.
– Господи, не можу в це повірити, – сказала Ріццолі.
– Але ж ви бачите на власні очі.
– Так, але я не знаю, чи вона робить це під дією гіпнозу. А може, вона прикидається?
– Ні, ви цього не знаєте.
Полочек присунувся до Кетрін, але не торкався її, керуючи нею лише з допомогою свого голосу.
– Ви відв’язуєте човна. Тепер його ніщо не втримує, і човен повільно розсікає воду. Ви контролюєте його. Усе, що вам треба зробити, – просто уявити собі якесь місце, і човен сам відвезе вас туди. – Полочек повернувся до дзеркального вікна і кивнув.
– Зараз він поверне її в минуле, – сказав Мур.
– Добре, Кетрін. – Полочек зазначив у записнику час, коли Кетрін піддалася гіпнозу. – А зараз ви попливете човном в інше місце. В інший час. Ви досі керуєте його рухом. Ви бачите туман, що стелеться поверхнею води, легенький туман, що ніжно торкається вашого обличчя. Човен плавно рухається вперед, і його теж огортає туман. Ви простягаєте руку і торкаєтесь води. На дотик вона нагадує вам шовк. Тепла і спокійна. Аж раптом туман розсіюється і попереду ви бачите на березі будинок. Будинок з одними дверима.
Мур піймав себе на тому, що підійшов до самісінького скла. Він стиснув кулаки, його серце застукотіло швидше.
– Човен несе вас до берега, і ви виходите з нього. Ідете стежкою до будинку й відчиняєте двері. Усередині лише одна кімната. На підлозі лежить гарний пухнастий килим. Неподалік стоїть крісло. Ви опускаєтесь в нього, і вам здається, що це найзручніше крісло з усіх, у яких ви коли-небудь сиділи. Ви цілком розслаблені. Ви контролюєте ситуацію.
Кетрін глибоко вдихнула і видихнула, ніби щойно примостилася в м’якому кріслі.
– А зараз ви дивитеся на стіну перед собою і бачите екран. Це чарівний екран, тому що він може показувати епізоди з будь-якого періоду вашого життя. Він може показувати все, що вам забажається, навіть далеке минуле. Ви контролюєте цей екран. Ви можете перемотувати записи вперед або назад. Можете в будь-який момент зупинити перегляд. Вам вирішувати. А зараз спробуймо щось подивитися. Повернімося у якийсь щасливий епізод вашого життя. У той час, коли ви були в будиночку біля озера ваших дідуся і бабусі. Ви збираєте малину. Ви бачите це на екрані?
Кетрін довгий час не відповідала. Коли вона врешті озвалася, її слова прозвучали так тихо, що Мур ледь їх розчув.
– Так. Бачу.
– Що ви робите? На екрані? – запитав Полочек.
– Я тримаю паперовий пакет. Збираю ягоди і кидаю їх до пакета.
– А ви їсте ягоди, поки збираєте їх?
На її обличчі з’явилася замріяна усмішка.
– О, так. Вони такі солодкі. І теплі, нагріті сонцем.
Мур насупився. Такого він не очікував. Кетрін відчувала ягоди на смак і на дотик, а це означало, що вона заново переживала цей епізод. Не просто дивилася його на екрані, вона сама була там. Він побачив занепокоєний погляд Полочека. Він обрав екран, щоб відгородити її від болючих спогадів. Але вона заглибилась у своє минуле. Тому він вагався, що робити далі.