– Не знаю.
– Його немає в кімнаті?
– Він пішов. Я чую, як тече вода.
– Що відбувається далі?
Її дихання знову пришвидшилось, у голосі відчувалася тривога.
– Я натягую мотузки. Намагаюся звільнитися. Не можу поворухнути ногами, але на правій руці… мотузку зав’язано не дуже туго, вона метеляється на моєму зап’ясті. Я кручу рукою. Намагаюся витягти її. Зап’ястя в крові.
– Ендрю досі немає в кімнаті?
– Ні. Та я чую, як він сміється. Я чую його голос. Але це десь далі, в іншій кімнаті.
– Що відбувається з мотузкою?
– Мені вдається вивільнити руку. Від крові зап’ястя стає слизьким, і рука проходить…
– Що ви робите після цього?
– Беру скальпель. Відрізаю мотузку на іншій руці. Це забирає багато часу. Мене страшенно нудить. Руки не слухаються. Я рухаюсь дуже повільно, кімната раз-по-раз поринає в темряву, тоді знову з’являється світло. Я досі чую його голос, він щось говорить. Я нахиляюся й перерізаю мотузку на лівій щиколотці. Тепер я чую кроки. Я намагаюся злізти з ліжка, але моя права щиколотка досі прив’язана. Я перекочуюсь на бік і падаю на підлогу. На обличчя.
– Що відбувається далі?
– Заходить Ендрю, він стоїть на порозі. Виглядає здивованим. Я простягаю руку під ліжко і намацую пістолет.
– Під вашим ліжком є пістолет?
– Так. Батьків. Але мої руки незграбні, я ледве можу його втримати. А кімната знову темніє.
– Де Ендрю?
– Він іде до мене…
– Що далі, Кетрін?
– Я тримаю пістолет. Тоді чую якийсь звук. Гучний звук.
– Ви почули постріл?
– Так.
– Це ви вистрелили з пістолета?
– Так.
– Що робить Ендрю?
– Він падає. Притискає руки до живота. Крізь його пальці витікає кров.
– Що відбувається після цього?
Довга пауза.
– Кетрін, що ви бачите на екрані?
– Усе почорніло. Екран почорнів.
– Коли на екрані з’являється наступна сцена, що ви бачите?
– Людей. У кімнаті багато людей.
– Яких людей?
– Поліцейських…
Мур ледь не застогнав від розчарування. У її пам’яті був величезний провал. Рогіпнол у поєднанні з наслідками сильного удару головою призвів до втрати свідомості. Кетрін не пам’ятала, як зробила другий постріл. Вони досі не знали, як куля опинилася в мозку Ендрю Капри.
Полочек дивився на них крізь скло, у його очах читалося запитання. Чи вони отримали всі відповіді?
На подив Мура, Ріццолі зненацька відчинила двері й махнула Полочеку, щоб він вийшов до них. Він так і зробив, залишивши Кетрін усередині.
– Скажіть їй повернутися назад, до того моменту, коли вона вистрелила. Коли вона ще лежала на ліжку, – сказала Ріццолі. – Я хочу, щоб вона зосередилась на тому, що чує з сусідньої кімнати. Звук води. Сміх Капри. Я хочу знати про кожен звук, який вона чує.
– Є якась причина?
– Просто зробіть це.
Полочек кивнув і повернувся до кімнати.
Кетрін не рухалася, вона сиділа на місці, ніби перед виходом Полочек заморозив її.
– Кетрін, – лагідно мовив він, – я попрошу вас відмотати фільм. Ми повернемося назад, до того, що відбувалося перед пострілом. До того, як ви звільнили руки і впали на підлогу. До того моменту, коли ви ще лежите на ліжку, а Ендрю немає в кімнаті. Ви казали, ніби чули, як тече вода.
– Так.
– Розкажіть мені про все, що ви чули.
– Вода. Я чую, як вона тече трубами. Шипить. Я чую, як вона булькає, стікаючи в каналізацію.
– Вода стікає в раковину?
– Так.
– А ще ви казали, що чули сміх.
– Ендрю сміється.
– Він щось говорить?
Пауза.
– Так.
– Що він каже?
– Я не знаю. Він далеко.
– Ви впевнені, що це Ендрю? Може, це телевізор?
– Ні, це він. Це Ендрю.
– Добре. А зараз сповільнимо перегляд. Секунда за секундою, розповідайте мені, що ви чуєте.
– Досі тече вода. Ендрю каже: «Легко». Слово «легко».
– І все?
– Він каже: «Дивись і повторюй за мною».
– «Дивись і повторюй за мною»? Він це каже?
– Так.
– Що ви чуєте далі?
– «Тепер моя черга, Капра».
Полочек зупинився.
– Можете повторити?
– «Тепер моя черга, Капра».
– Це каже Ендрю?
– Ні. Не Ендрю.
Мур заціпенів і не зводив погляду з жінки на стільці.
Полочек різко повернувся до скла, на його обличчі застиг здивований вираз.
– Хто сказав «Тепер моя черга, Капра»?
– Я не знаю. Я не знаю цього голосу.
Мур і Ріццолі переглянулися.
«У будинку був іще хтось».