Кожен хоче подивитися. Але не кожен визнає це.
Мені дуже самотньо ходити поміж зазомбованих людей. Вечорами я гуляю містом і вдихаю повітря, таке густе, що я майже бачу його. Воно наповнює теплом мої легені, наче підігрітий сироп. Я вдивляюся в обличчя людей і гадаю, хто із них може бути моїм близьким братом по крові, яким колись був ти. Чи є тут ще хтось, кому вдалося зберегти зв’язок із тою древньою силою, що тече в наших жилах? Мені цікаво, чи зможемо ми впізнати одне одного, якщо зустрінемось, і я боюсь, що не зможемо, бо ми занадто глибоко заховали свою справжню природу, натягнувши маски нормальних людей.
Тому я йду на самоті. І думаю про тебе, єдиного, хто мене розумів».
17
Як лікар Кетрін уже не раз зустрічалася зі смертю, тож їй було не звикати. Їй доводилося бачити, як життя повільно покидає очі пацієнтів, як вони стають пустими і скляними. Їй доводилося бачити, як шкіра набуває землистого кольору, як душа витікає з тіла, ніби кров із рани. Медицина пов’язана зі смертю не менше, ніж із життям, і Кетрін уже давно познайомилася зі Смертю, споглядаючи разом з нею застигаючі тіла своїх пацієнтів. Вона не боялась покійників.
Та все ж, коли Мур звернув на вулицю Олбані і вона побачила цегляну будівлю моргу, у неї спітніли долоні.
Він поставив автівку на стоянці позаду будинку, поряд із білим фургоном з написом «Штат Массачусетс. Управління судово-медичної експертизи». Вона не хотіла виходити з автівки, і лише тоді, коли Мур підійшов, щоб відчинити їй дверцята, вона нарешті спромоглася вийти.
– Ви готові? – запитав він.
– Не те, щоб мені дуже хотілося, – зізналася Кетрін. – Але краще якнайшвидше з цим покінчити.
Хоча вона бувала на десятках розтинів, Кетрін не була цілком готова до запаху крові та розкладання, що вдарили в ніздрі, коли вони з Муром зайшли до лабораторії. Уперше за всю свою медичну практику доктор Корделл подумала, що її може вивернути від вигляду мертвого тіла.
До них повернувся літній чоловік у пластикових окулярах, що служили йому для захисту очей. Вона упізнала патологоанатома, доктора Ешфорда Тірні, з яким бачилась на конференції судово-медичних експертів півроку тому. Після невдалих операцій хірургів пацієнти зазвичай опинялися на столі доктора Тірні, і востаннє вона розмовляла з ним близько місяця тому щодо незрозумілих обставин смерті дитини внаслідок розриву селезінки.
Лагідна усмішка доктора Тірні викликала дисонанс із його заплямованими кров’ю рукавичками.
– Радий знову вас бачити, докторе Корделл. – Він замовк, збагнувши іронію своїх слів. – Хоча краще б ми зустрілися за приємніших обставин.
– Ви вже почали розтин, – схвильовано зауважив Мур.
– Лейтенант Маркетт вимагає негайних результатів, – сказав Тірні. – Самі розумієте, журналісти напосідаються на нього щоразу, коли поліцейські стріляють.
– Але я зателефонував заздалегідь, щоб домовитися про нашу зустріч.
– Доктор Корделл уже бувала на розтинах. Тут для неї немає нічого нового. Дозвольте мені закінчити цей надріз, і вона зможе подивитися на його обличчя.
Тірні повернувся до черевної порожнини чоловіка. Він відрізав скальпелем тонкий кишечник, вийняв петлі кишок і кинув їх до металевого таза. Тоді відійшов від столу і кивнув Муру.
– Прошу.
Мур торкнувся руки Кетрін. Неохоче вона наблизилась до трупа. Спершу її погляд привернув розріз. Відкрита черевна порожнина була їй знайомою, органи і шматки тканин були безликими, вони могли належати будь-кому. Органи не мали емоційного забарвлення, не несли жодної інформації про свого власника. Вона могла холоднокровно вивчати їх як професіонал і помітила, що шлунок, підшлункова залоза і печінка досі були на місці й чекали своєї черги для видалення одним блоком. Y-подібний розріз, що проходив від горла до лобкової кістки, відкривав грудну клітку й черевну порожнину. Серце і легені уже видалили, і грудна порожнина нагадувала пусту чашу. У її стінках виднілися дві рани від куль: одна зайшла над лівим соском, а друга – на кілька ребер нижче. Обидві кулі ввійшли до грудної порожнини, пробивши серце або легені. У лівій верхній частині черевної порожнини була третя рана від кулі, яка, швидше за все, потрапила в селезінку. Ще одне смертельне поранення. Жодних сумнівів, той, хто стріляв у Карла Пачеко, хотів його вбити.
– Кетрін? – сказав Мур, і вона зрозуміла, що надто довго мовчала.