– Оскільки тут фотокопії, чи можу я взяти цю коробку з собою і переглянути документи в готелі?
– Якщо повернете назад. – Сінґер зітхнув, оглядаючи коробки. – Чесно кажучи, я не розумію, що ви хочете тут знайти. Тут усе очевидно. У кожної жертви ми знайшли ДНК Капри. Зразки волокон теж відповідають. І в часі все теж збігається. Капра жив у Атланті, і в Атланті убили Дору Чікконе. Він переїхав до Саванни, і мертві жіночки почали з’являтися тут. Він завжди був у потрібному місці у потрібний час.
– Я не маю жодного сумніву, що убивцею був Капра.
– То навіщо вам знову все перетрушувати? Більшості з цих матеріалів уже три-чотири роки.
У голосі Сінґера Мур почув роздратування і добре знав, що треба бути обережним. Будь-який натяк, що в розслідуванні цієї справи Сінґер припустився помилки, що він упустив важливу деталь, пов’язану з партнером Капри, – і він може не сподіватися на допомогу поліції Саванни.
Мур дібрав такі слова, які б у жодному разі не звучали докірливо.
– Ми підозрюємо, що маємо справу з імітатором, – сказав він. – Скидається на те, що наш бостонський убивця – палкий шанувальник Капри. Він ретельно, до найменшої деталі, відтворює його злочини.
– Звідки він може знати всі деталі?
– Може бути, що вони спілкувалися, доки Капра ще був живий.
Здавалося, що Сінґер заспокоївся. І навіть засміявся.
– Фан-клуб збоченого убивці, еге ж? Нічогенько.
– Оскільки наш убивця так близько знайомий з роботою Капри, я теж мушу про неї дізнатися.
Сінґер вказав рукою на стіл.
– Тоді не буду вас затримувати.
Коли Сінґер вийшов, Мур взявся оглядати етикетки на коробках. Він відкрив одну, що була позначена «ОМ № 1». Основні матеріали розслідування поліцейського відділення Саванни. Усередині лежали три товсті папки на спіралі, напхані паперами. І це була лише одна з чотирьох таких коробок. У першій папці містилися документи, пов’язані з трьома нападами в Саванні, заяви свідків та судові постанови. В іншій папці були дані про підозрюваних, інформація про наявні у них судимості і висновки з лабораторії. Щоб переглянути папери тільки з цієї коробки, йому знадобився б цілий день.
Та крім неї у нього було ще одинадцять інших.
Він почав зі звіту Сінґера і ще раз подивувався, якими беззаперечними були докази проти Ендрю Капри. Загалом у звіті йшлося про п’ять нападів, чотири з яких були смертельними. Першою жертвою була Дора Чікконе, він убив її в Атланті. Рік по тому убивства почалися в Саванні. Три жінки за рік: Ліза Фокс, Рут Ворхез та Дженніфер Торреґросса.
Убивства закінчилися, коли Капру застрелила у своїй спальні Кетрін Корделл.
У всіх випадках у піхві жертв виявили сперму, й аналіз ДНК підтвердив, що вона належала Капрі. Волосини, які знайшли в будинках Фокс і Торреґросси, теж належали Капрі. Першу жертву, Чікконе, було вбито в Атланті того року, коли Капра закінчував медичну школу університету Еморі.
Слідом за Капрою убивства перемістилися до Саванни.
Кожна ниточка доказів акуратно впліталася до узору, утворюючи цілісну картину, яка не викликала жодних сумнівів. Однак Мур добре знав, що читає остаточний звіт по справі, де всі свідчення складені докупи так, щоб підтвердити висновки Сінґера. Він міг упустити суперечливі деталі. І саме ці маленькі, але такі важливі невідповідності Мур сподівався віднайти серед цих коробок з доказами. «Десь тут, – подумав він, – Хірург залишив свій слід».
Він розгорнув першу папку і почав читати.
Коли Мур підвівся через три години, аби розім’яти втомлену спину, уже був полудень, а він тільки-но почав розбирати цю гору паперів. Більше того, йому не вдалося натрапити бодай на найменшу згадку про Хірурга. Він обійшов стіл, читаючи етикетки на коробках, яких ще не торкався, і запримітив одну з назвою «№ 12 Фокс/Торреґросса/Ворхез/Корделл/Вирізки з газет/Відео/Різне».
Мур відкрив коробку і знайшов там з півдесятка відеокасет, що лежали на купці товстих папок. Він вийняв касету під назвою «Житло Капри». Її було датовано 16 червня. Наступний день після нападу на Корделл.
Він застав Сінґера за його робочим столом, той якраз їв сандвіч із великими шматками смаженої яловичини. Стіл теж багато розповідав про свого власника. Бездоганний порядок, папери лежали рівними стосиками, ніде не було нічого зайвого. Одразу видно, що Сінґер – перфекціоніст, але, мабуть, колегам було з ним несолодко.
– Чи є у вас відеомагнітофон, яким я міг би скористатися? – запитав Мур.
– Він у нас під замком.
Мур вичікувально глянув на нього, його наступне прохання було таким очевидним, що навіть не потребувало озвучення. Удавано зітхнувши, Сінґер потягнувся до шухляди, узяв ключі й підвівся.