Патакі повернувся до будинку і пішов до дверей.
– Постріли, – озвався Сінґер. – Таке повідомлення ми тоді отримали. Жінка, що мешкала навпроти, почула один постріл, тоді була тривала пауза, і ще один постріл. Вона зателефонувала до поліції. Перші патрульні прибули за сім хвилин. Через дві хвилини викликали «швидку».
Мур пригадав жінку з будинку навпроти, що дивилася на нього крізь вікно.
– Я читав свідчення сусідки, – сказав Мур. – Вона не бачила, щоб хтось виходив з дому.
– Саме так. Тільки чула два постріли. Вона прокинулася після першого і визирнула у вікно. Тоді, десь, може, за п’ять хвилин, вона почула другий постріл.
«П’ять хвилин, – подумав Мур. – Що відбувалося в цей час?»
Камера увійшла у двері й тепер знімала будинок зсередини. Мур побачив шафу з відчиненими дверима, у якій висіло кілька пальт на вішаках, лежала парасоля і стояв пилосос. Тоді камера перемістилася до вітальні. На журнальному столику біля канапи стояло дві склянки, і в одній із них досі була рідина, що нагадувала пиво.
– Корделл запросила його всередину, – сказав Сінґер. – Вони трохи випили. Вона вийшла до туалету, повернулася і допила своє пиво. За годину почав діяти рогіпнол.
Канапа була персикового кольору із вибитим на тканині квітковим візерунком. Кетрін не скидалася на жінку, яка полюбляла квітковий дизайн, але камера показувала те, що було. Квіточки на шторах, на подушках і навіть на кріслах. Різнобарвні. У Саванні життя Кетрін було сповнене кольорами. Він уявив її на цій канапі поряд з Капрою, як вона співчутливо слухала його скарги і тривоги, пов’язані з роботою, а рогіпнол тим часом повільно проникав у її кров, молекули наркотичної речовини підступали до її мозку. І голос Капри віддалявся…
Тепер камера перейшла до кухні, перед цим знявши всі інші кімнати такими, якими вони були о другій ночі, відразу після нападу. В умивальнику стояла порожня склянка.
Раптом Мур подався вперед.
– Ця склянка… Ви брали на аналіз ДНК фрагменти слини?
– Навіщо?
– Ви ж не знаєте, хто з неї пив.
– Коли приїхали перші патрульні, у будинку було тільки двоє людей. Капра і Корделл.
– Дві склянки стояло на журнальному столику. А хто пив з цієї третьої склянки?
– Чорт забирай, та вона могла стояти в тому умивальнику цілий день. Вона не мала жодного стосунку до нашої справи.
Оператор закінчив зйомку кухні і знову вийшов у коридор.
Мур схопив пульт дистанційного керування і натиснув кнопку перемотування назад. Зупинився на фрагменті, коли камера тільки увійшла до кухні.
– Що таке? – запитав Сінґер.
Мур не відповів. Він підсунувся до екрана і ще раз уважно оглядав кухню. Холодильник, прикрашений барвистими магнітиками у формі фруктів. Скляні ємності з цукром і борошном на стільниці. Умивальник з однісінькою склянкою. Тоді камера минула кухонні двері й перемістилася в коридор.
Мур знову відмотав запис.
– Та що ви там шукаєте? – не вгавав Сінґер.
Камера знову показувала склянку. Тоді почала повертатися до коридору. Мур зупинив зображення.
– Ось, – сказав він. – Кухонні двері. Куди вони ведуть?
– Гм… на задній двір. Вони виходять на галявину за домом.
– А що за тією галявиною?
– Сусідній двір. Ще один ряд будинків.
– Ви говорили з власником сусіднього двору? Він чув постріли?
– Яка різниця?
Мур підвівся і наблизився до телевізора.
– Кухонні двері, – сказав він, стукаючи пальцем по екрану. – На них ланцюжок. І він не затягнутий.
Сінґер на мить замислився.
– Але двері замкнені. Бачите розташування кнопки на дверній ручці?
– Так, але цю кнопку можна затиснути при виході, зачиняючи за собою двері.
– Що ви хочете сказати?
– Чому б вона затиснула кнопку, але не затягнула ланцюжок? Люди, які зачиняють двері на ніч, замикаються на всі можливі замки. Натискають кнопку на ручці, затягують ланцюжок. А Корделл чомусь цього не зробила.
– Може, вона просто забула?
– У Саванні вже вбили трьох жінок. Вона й так була налякана, адже тримала під ліжком пістолет. Не думаю, що вона би про таке забула. – Він глянув на Сінґера. – Може, хтось виходив крізь ті кухонні двері?