Рано-вранці жінка розгублено бродила у своєму сні наяву, у власному будинку, де очікувала чоловіка, щоб він узяв її слід і облизав. Який сік він питиме — апельсиновий чи грейпфрутовий? Він роздратовано тицяє пальцем у варення. Передбачається, що вона до вечора чекає, поки він з’явиться, аби тицьнутись у неї головою. Він використовує особливу техніку багато років поспіль, і цього разу в них усе вийшло чудово, чи не так? Нехай хто-небудь спробує влучити в ціль так само вправно, як він. Чоловіки вже народжуються із прицілом у грудях, і батьки відправляють їх у далекі краї для того, щоб там чоловіки стріляли в інших людей.
Земля взялася міцною кригою. Втомлений гравій розсипано по плитах, немовби хтось щось втратив у цьому кліматі. Громада розпорядилася посипати дороги гравієм, щоб автомобілі не пошкодили собі шин. Людські шляхи не посипані нічим. Безтурботна прогулянка безробітних із їхньою легкою ходою лежить тягарем на бюджеті, але не тисне на сніг. І хтось, чиї руки вже зайняті келихами з вином і переповненими тарілками з холодними закусками, розпоряджається їхніми долями. Політикам теж доводиться тримати нарозхрист свої серця, що хлюпають через край. Жінка ступає по узбіччю. Тут діє закон каталізатора: якщо не додати грошей, навколишнє середовище не відреагує на нас, честолюбних подорожан. І навіть ліс приречений на смерть. Розчиніть вікна й впустіть свої почуття! Жінка покаже вам, на що хворіє чоловічий світ.
Безпомічно загрібаючи руками, Ґерті стоїть на кризі, виставляючи себе напоказ. Вилоги халата розвіваються на вітрі. Вона хапається за повітря. Крячуть ворони. Вона викидає руки вперед, немовби посіяла бурю й ніяк не опанує вітру, який підіймається навколо неї в День матері або біля водопою її плоті, коли губи чоловіка пірнають під обрус, щоб поласувати досхочу. Жінка завжди йде за матір’ю-землею, з якою її часто порівнюють, іде, щоб розкритися й поглинути чоловіче єство. Може, прилягти ненадовго просто в сніг? Ви не повірите, скільки пар взуття залишилося в цієї жінки вдома! Хто постійно надихає її купувати чимраз нові сукні? Пан директор уважає за людей тих, кого можна споживати або зробити споживачами. Так тут розмовляють з людьми, позбавленими роботи, з тими, ким харчується фабрика й хто сам теж хоче їсти. Директор подвійно цінує їх, якщо вони грають на музичних інструментах і можуть співати хоча б упівголоса. Бринять струни, тягне міхи гармошка. Час проходить, але він має говорити з нами. Ні хвилини спокою. Стереоустановка веде свою нескінченну пісню, слухайте на здоров’я, якщо у вас є терпіння, але немає скрипки! Стіни кімнати підносяться, відблиск світла пробивається до нас назовні, витрати на спорт і відпочинок ростуть до небес, і людей знову приводять у потрібну кондицію на операційних столах.
5
Із супермаркету течуть товари, і люди виловлюють їх. У суботу чоловік допомагає жінці вловити товар у невод; і рибалки затягують пісню. Цей простий спосіб чоловік уже вивчив. Він мовчки бродить серед жінок, які підраховують дріб’язок у гаманці й борються з голодом. Яким чином два чоловіки можуть домогтися подібної єдності, якщо ми не можемо навіть узятися за руки, щоб замкнути людський ланцюжок на демонстрації за мир в усьому світі? Жінку супроводжують, за нею несуть пакети й сумки, не тупотячи від гніву ногами й не бубнячи у спину. На людях директор випинає груди, він відпихає людей убік і дивиться, що купує дружина, хоча це — завдання хазяйки дому. Він, немов Бог, рухається, піднімаючись над своїми утворами, які подібні до малих дітей, не здатних устояти перед спокусами, безбережними як море. Він заглядає й в інші кошики з товарами, у чужі декольте, з яких голосно кашляють важкі простудні захворювання й у яких наполегливі бажання вкриті шийними хустками. У будинках холодно й сиро, житла стоять просто на березі струмка. Коли він дивиться на свою дружину, рука якої чіпає впаковані в прозору плівку мертві тушки в морозильній камері, дивиться на її непишну плоть, на гарний одяг, то в нього трапляється напад страшної нетерплячки, виникає бажання негайно обрушитися на жінку всією вагою власної плоті, щоб побачити, як затремтить у безбарвних пальцях його балансир. Йому хочеться бачити, як його славний прутень танцює у її вкритих прозорим лаком нігтиках, а тоді влягається на спочинок у її тілі. Хай уже вона у своїй шовковій нічній сорочці потрудиться як слід! Не завжди ж йому робити всю роботу, витягуючи назовні її перса й укладаючи їх на свої долоні. Нехай бодай раз вона сама подасть себе до столу, запропонує якнайпослужливіше, щоб йому не довелося спершу цілих півгодини збирати плоди з її куща. Все дарма. Біля каси він тримається трохи позаду, розглядаючи позаду зяючу порожнечу своєї власності, а перед нею на стрічці запобігливо танцюють товари. Довкола нього пританцьовує кілька службовців супермаркету, у яких він забрав дітей: одні пішли на фабрику, інші змушені були виїхати або ж нині зазирають у чарку. Цьому панові все по плечу!