Уздовж доріг стоять вказівники, вони вказують у бік міст. Цій жінці доводиться втручатися в життя дітей, які мають ритмічно посуватися своєю життєвою стежкою. Перепочиньмо трохи й продовжуймо! У будиночку-годівниці, як і раніше, морозно й пахне лісом. Відчувається запах сіна, запах нашого страху перед тваринами. У цей закуток уже багатьох водили. Багато хто здіймав тут фонтан бризок, наче виграв автоперегони, — заради цього вони занурювали свою плоть у жінку, щоб на тій ріллі, де вони посіяли плоть, можна було зібрати багатий урожай. Щедрість їхня — від достатку. Один із них залишив тут презерватив, перш ніж рушити додому. Здебільшого чоловіки не мають зеленого поняття про те, які різноманітні звуки можна витягти з жіночої клавіатури під назвою клітор. Щоправда, всі вони читали спеціальні журнали, у яких доводиться, що жінці цього самого хочеться таки більше, ніж гадали колись. Отож-то, на кілька міліметрів більше, це вже точно!
Студент притискає жінку до себе. Шипіння, що долинає з його закритого крана, він усуває сам, одним лише дотиком. Він не квапиться пролитися назовні, але й чекати даремно йому не хочеться. Незграбними руками він щипає жінку за найнепристойнішу частину її тіла, що м’яко спочиває на м’якому сидінні, щипає, щоб вона ще ширше розсунула ноги. Він риється в її напівсонному лоні, крутить і скручує її плоть у трубочку, а потім знову звучно розкручує. Чи не варто йому вибачитися за те, що він поводиться з нею гірше, ніж зі стильними меблями в себе вдома? Він лунко ляскає її по сідницях, аби відтак знову повалити її горілиць. Напевно, спатиме він сьогодні так само добре, як людські створіння, які чесно працювали, посмакували одне одним і дещо розкуштували.
Вп’явшись їй у волосся, студент щосили жарить жінку, не оглядаючись на світ, в якому пестять і чекають тільки найвродливіших і де сервісна стоянка зустрічається через кожні дві тисячі кілометрів. Він дивиться на жінку, щоб прочитати щось на її лиці, знекрашеному чоловіком. Чоловіки здатні відлучатися від світу лише на той час, на який їм хочеться, аби потім тим сильніше влитися у свою звичну туристську групу. Так, у них є вибір, і той, хто їх знає, тому відомо, кого ми маємо на увазі: чоловічий світ містить у собі тисяч зо дві видатних представників спорту, політики, економіки й культури, інші ж хай підуть поколядують, але ж хтось любовно охопить усі ці маленькі надуті вуста? Що здатен розгледіти студент за своїм тілесним інтересом і за своєю тілесною нелюб’язністю? Він бачить рот жінки, що викидає потоки слів, бачить підлогу, з якої на нього з посмішкою дивиться її зображення. Вони безцеремонно обходяться один з одним, ані гадки про охорону приміщення, ані про ґумовий захист, і чоловік повертається трішки боком, аби бачити, як входить у неї й виходить назовні його твердий член. Розетка жінки не прикрита, її порося-скарбничка плямкає й рохкає, вона призначена для того, щоб приймати в себе все й одночасно відразу ж усе вертати. У цьому акті однаково важливо і те, й інше. Спробуйте сказати щось таке сучасному підприємцеві — наляканий, він високо підніме брови й візьме на руки своїх дітей, щоб вони випадком не ступили ногою в гнів і ненависть малих світу сього.
Конвульсії жінки, викликані цим чоловіком, поступово сходять нанівець. Вона одержала свою порцію й, можливо, дістане ще. Спокійно! Зараз озиваються самі почуття, однак ми не розуміємо їхніх слів, тому що під нашими читацькими сідницями вони перетворилися на щось незбагненне.
Студент вихлюпує свої припаси в будиночку, призначеному для годівлі довколишньої звірини. Вони бачать, як ніч, загорнувшись у чорне, остаточно лягає на ліс. Деякі пари ще раз перевертаються, перш ніж любовно влягтися поруч одне з одним і мріяти про людей зі зграбнішою статурою, світлини яких вони бачили в журналі. Коли Міхаель відстібав лижі, він ще не припускав, що спорт, ця нескінченна постійна величина нашого світу, назавжди прописана в телевізорі, не закінчується так просто, коли стягнути з ніг черевики. Все життя є спорт. І спортивний одяг ожвавлює нас. Усі наші родичі до восьмого десятка носять спортивні штани й футболки. Завтрашню газету продають, аби ще ввечері можна було проспівати гімн прийдешньому дню. Є багато вродливіших і розумніших за нас, і про це написано чорним по білому. Але що буде з тими, кого не згадують у газетах, що буде з їхнім зворушливим, але не надто енергійним пенісом? Куди цим людям направити свої струмочки? І де те ложе, в яке вони жадібно виллють і в якому вони знайдуть розраду? На землі вони тримаються гуртом, увесь час піклуючись про свої непоказні органи, але от куди їм побризкати своїми морозотривкими засобами, які покликані захистити їх узимку, щоб мотор не заглух? Де їм торгувати самими собою, і де профспілка може провадити з ними перемовини? Чиї запахущі тіла, немов гірські ланцюги, нагромаджуються на шляхах до худобини, що виростила себе, а вони лізуть з ножем до її горла, і до родини, що виростила себе, а вони замахуються на неї молотом? Адже: люди, що викликають нашу живу симпатію і в справі виказують неабияку жвавість, не є самою лише прикрасою нашого життя, вони беруться за свої члени й хочуть їх куди-небудь застромити. Не будемо забувати, що люди, бажаючи доскочити чогось, шукають прихистку одне в одному, щоб дихання атома не зачепило нас і не перетворило нас на руїни.