Домашній халат (куплений у Відні, у царстві моди для багатих!) метляється на тілі смертельно стомленої жінки. Алкоголь у ній прохолов. До чого весь цей шум, що його зчиняє нині директор? Чому жінка, непристойно одягнена, вирушила до ігрової зали природи? Собакам не вільно бігати без прив’язі! Вона заходиться кашлем, коли чоловік давить їй на потилицю й на совість. Турбота про дружину перемагає, і він притискає її до грудей, обвиває руками: халат нам більше не потрібен. Аби тільки парубчак скоріше пішов геть, своєю присутністю він дає можливість порівняти два тіла — нинішнє тіло чоловіка й те, яким воно було первісно заплановане й подане у вигляді проекту в органи будівельного нагляду. Наберіться терпіння, у встановлений строк ми побавимося, назавжди скинувши нашу нездалу оболонку.
Директор паперової фабрики у своїй оригінальній версії показував краще, ніж ми сьогодні з нашою нелюдською жорстокістю можемо собі уявити. Ця жінка кохає і сама позбавлена кохання, і в цьому вона анітрохи не відрізняється від інших. Перст долі не можна випередити, і це так само вірно, як і те, що я зараз показую пальцем на вас. Жінка — це щось іще мізерніше, ніж узагалі нічого. Парубок сміється із вдячного директора, якому він повернув його песика. Він зухвало читає з обличчя чоловіка, що той вважає себе його суперником. Утім, студент охочіше володів би паперовою фабрикою, а не гриз граніт закону й права. Він не почувається рівним і близьким людям, які з блаженними поглядами шкутильгають на фабрику неприступними сходами, адже вони мусять побачити того, хто дає роботу їм, їхнім членам і їхньому коханню. Про що зараз думає студент? Про те, з ким він завтра гратиме в теніс.
Пан директор словами розпалює свою ватрочку. У його полум’ї розігріваються й закипають ті, хто носить еротичну білизну й розбурхує вогонь у крові своїх партнерів, у крові, що наповнює їхні мотори, і вони прагнуть працювати безупинно. Але гнів Божий звернено на бідних, які не люблять про це чути й бродять зі своїми дітьми стрімчастим берегом там, де хімікалії пожирають струмок. Найголовніше, що в усіх нас є робота й ми приносимо з неї додому чудові болячки.
Ґерті, немов важкі, зняті з петель двері, падає у підставлені руки чоловіка. Питання ось у чому: чи витримає ця конструкція, якщо схопиться буря і закрутить заметіль? Парубкові варто надпити від неї ще ковток, добре б просто завтра. Однак сьогодні її заслінки відчинятиме, поки не стемніє, інший чоловік, з місцевих. Директор доступною мовою сказав, що жінка повинна спочивати тільки на тому ложі, що ВІН їй приділив до скону. Саме він смикатиме її з найзручніших боків (ліворуч і праворуч), атож, ця істота перетворилася для нього на невигубну звичку, як склянка, в яку він заглядає. Вона завжди тут, під рукою, звідси й занепокоєння, коли вона раптом зникає і її не вдається знайти. Усе, на що тільки здатна фантазія, можна втілити в життя животрепетним членом, який набухає й незабаром знову падає, питання тільки в тому, чий це буде член. Жіночі очі світлішають від любові, наче хтось намагається достукатися в цю картинку природи: хтось торкається її стіни жезлом і дивиться, чи не вдарить, бува, зі скелі джерело. Робота в руках горить, але чи щасливі вони? Ні.