«Де тебе носило?!» — раптом сиплеться на Ґерті. Батько хапає заодно й дитину, свою плоть і кров, що чіпляється за тіло матері. Ми відмовимося зараз від зображення цього лаокоонового гурта, в якому всі чіпляються одне до одного й прагнуть здаватися напрочуд великими.
Гнів чоловіка розрісся щосили, невдоволення вилітає з його труби й гаситься пінним струменем. Жінці треба миттю роздягнутися догола, щоб вона могла відповідати його розмірам. Він хоче спрямувати свою блискавку в неї, однак запалати вогнем їй не вдасться! Він має чимало сірників у запасі, щоб постійно відновлювати себе й згодовувати дружині свій корінець у смаженому, вареному й консервованому вигляді. Дитину вкладають у ліжко і дають склянку соку. Хай вгамується! І залишить жінку в розпорядженні батька. Нічого вистрибувати навколо неї, пищати і смикати її за всі місця. Ненька знову тут, цього досить. А батьківський горобчик уже весело співає над її борозною. Чоловік тягне жінку до ванної, щоб силою гарантувати собі доступ і пристати до її берегів. Яка краса, що вона знову тут, а що, коли б вона раптом скопитилася!
Директор стоїть, як запалена сигарета, перед сухою соломою своєї постелі і пристає на приниження. Страх спалахує там, де на цій нічній австрійській підстилці для худоби відбувається щось святе, де рухаються туди й сюди візки й де розповідають про священну тварину, що треться біля ясел з кормом і біля соціальної допомоги. Не так давно відсвяткували Різдво. Дитина так тішилася дошками своїх лиж, які можуть стати і дошками її труни. Тепер черга загадувати подарунки на весну. Батько купається у повноті свого високого становища й своїх завищених потреб і рухається від одного до іншого. Дружині давно вже хочеться будь-якої миті зникнути з будинку, вона тепер знає, що таке молодь, їй відомо, що вона втратила, відомо, де їй нема чого більше шукати. Так і буває, коли гинуть люди, які дозволяють собі жартувати з життям! У глотку жінки втискається чужий язик, а потім кран цілком відкручують, аби змити смак. Чоловік наскакує на дружину з висоти укріплень свого тіла. Вона намагається закрити обличчя тінню, але у слуг силою відбирають навіть те, що їм належить. Жодна сила не здатна упоратися з потужною директорською плоттю, головне, щоб він у це вірив. Уся наша збірна команда гірськолижників живе цією вірою! Але для цієї жінки чоловіка вже викинули з її життя, як кількох наших знаних сучасників, імена яких років за десять викликатимуть сміх. Вона хоче тільки одного — молодості. Вона сфотографує гарні юні тіла, щоб молодість узяла її до себе. Немов з неба сходять на неї ці прекрасні образи, а тим часом чоловік відводить убік її руки, що закривали лице, і прутень його наближається, вкриваючи їй щоки плямами, червоними від вина й від провини. Хотіла б я знати, чим ще живляться люди (крім своїх надій). Усі показують так, наче всі гроші вони вкладають у фотоапарати й у дорогу аудіо- і відеотехніку. Незабаром у їхніх будинках для життя не залишиться місця. Усе минуло, коли відбувся сам акт придбання речі, але ніщо не завершене, інакше б її тут більше не було. Бо ж і грабіжникам, які вламуються в будинок, треба чимось бавитися.
Чоловік чекає, поки в ньому закипить вода. Потім він кидає в окріп дружину, перше стягнувши з неї халат. Поперечина його семафора піднялася, траса вільна. І все танцює під його сигнальну дудку. Він штрикає лоно дружині. Підбадьорювати його не треба, він і так бадьорий. Здається, ніби його член ніяк не може заспокоїтися, бо в її дірі, можливо, вже попорався хтось інший і спаскудив її дно шматком своєї ковбаси. Чоловік у люті заздалегідь розтрачує себе й розбазарює своє добро, забагато енергії йде в крик, склепіння його тіла тремтять. На вулиці все під гнітом льоду й снігу. Природа загалом дає цьому раду сама, щоправда, іноді їй потрібно допомогти, щоб вона в тиші й спокої могла поглинати те, що їй належиться за нашим столом. Чоловік вологим дощем проливається в жінку спереду і ззаду, мотаючи її навсібіч. Він щосили вибиває пил із маленьких матраців її грудей. Кілька кілограмів його добра важкі мов камінь. Він безстрашно засипає жінку з головою грубим скаллям і мандрує по ній туди-сюди, спираючись ногами на міцний ґрунт.
Заспаній дитині, яка щойно прокинулася, не варто так смикати ручку дверей у ванну кімнату, інакше її виплеснуть разом з водою. Чоловік із силою відкидає голову жінки назад, так різко, що вона скрикує від болю. Його цвіркун пильнує, тож його замикають у клітку рота, там йому дуже зручно, він пурхає туди й сюди без докору сумління, поки в горлі жінки раптом не виникають спазми, не лунає шум прибою й хвиля слизу не повзе по її передку, стікаючи донизу по тремтливих склепіннях калитки. Тут уже нічого не вдієш. Він рятується втечею з її глотки й нахиляє дружину над ванною. Член його стоїть, як товстий очерет, навколо її ложа, у яке його нарешті вкладають. Чоловік стусує дзвони її грудей, алкоголь випливає з неї, як вода, а зі шпари вилітають великі краплі. Ні, пан директор не дозволить жінці так просто випасти з його гнізда. Хай вона не прислухається до своїх почуттів, а слухається його.