Жінка всього на кілька хвилин з’явилася на арені, де вчаться плавати споживачі. Тепер вона сидить у ванні, заповненій водою, і її намилюють. Халат її давно зім’ятий, його чистять, кроять і гладять. Під час миття й розтирання чоловік вириває в дружини із лона цілі жмутки волосся. Він упивається нігтями в зябра її воріт й намиленими пальцями пірнає в глибини, куди він недавно витрусив уміст свого величезного пакета. Вона верещить і відбивається, бо їй сильно пече! Груди, на гілках яких колишуться бажання, він обстежує, шукаючи сліди, залишені кимсь іншим, він крутить соски, затиснувши їх пальцями й знову потихеньку відпускаючи. Ґудзички грудей дивляться на нас своїми холодними очима. Важко прислужити панам, хоч би ти була самою королевою. Уже чутне побрязкування моторошних посудин, які мимоволі приймають вміст чоловіків. І зі свистом розчиняються двері зали чекання перед купою кісток безробітного люду. Ми навчимося справлятись і з цими потоками.
10
Нехай вони спочивають у безпеці й мирі. Однак колись на них упаде сонячне світло, що проникає крізь усі їхні тілесні звивини: вони дещо можуть із того, для чого годиться тіло! Вони можуть зірвати із себе капелюха й декількома ударами весел перетнути один одного. Їхнє житло наче на небесах, і перш ніж вони в кілька стрибків, подібно до гепарда, доберуться до водопою сильних світу сього, вони вже встигають кілька разів спаруватись, немов пил, який ширяє в сонячному промені. Отож-бо. Навіщо тоді вони одне одному й пестять себе водою й душовими емоціями, наче їх слід долучити до святих? Кожен куточок їхнього тіла наповнено любов’ю й повагою з боку партнера. Вони немов селяни-поденники, що діють виконробові на нерви, бо на роботі постійно засинають, б’ють свою худобину, перерізують їй горлянку й натягають їй шкуру на вуха так само, як це вже разів сто робили з ними самими. Дрібний селянин виходить із хліва у ґумових чоботях, гарні черевики залишилися вдома у вродливої дружини, що миє пахви над тазиком. З рукава його куртки капає кров кролика, з яким так любили гратися діти. Проте і цей чоловік, який з’явився на світ, аби жити, зовні дуже приязний у кущах, куди він затяг із танцмайданчика дівицю, яка майже не зауважує, від чого вона відбивається.
Але ті, хто живе на світлі, що пробивається крізь жалюзі, — у них усе цілком інакше: вони найкраще ставляться одне до одного, навіть якщо дозволяють часові тихо розмазуватися по їхніх тілах. Часу не вдається розглянути, він — сонцезахисний крем сотворіння, в якому деякі люди, що стережуться прямого проміння, любісінько й комфортно зберігаються. Жінок, подібних до зображеної тут на фотографії, час поминув, не залишаючи на них слідів, він зберігається у скрині під замком, куди чоловік ховає його задля власної втіхи.
У дорослих, які вже давно відвідують школу вигоди, немає нічого, крім турбот про людей, підтримуваних державою, людей, які важко висять на наших грошових мішках, так само важко, як наш директор висне на молочних мішках своєї дружини. Власники фабрики дали йому зрозуміти, що концерни, гідні подиву й у своїй жадібності, і у своєму гніві, залюбки зіграли б із місцевими людьми партію, у якій ставкою було б їхнє життя. Діти упосліджених дуже рано дізнаються, з якого боку намащено їхню канапку: притримуйте тонкі скибочки на канапці! Щоб банк, який дав вам позичку на будинок, міг дозволити виплатити самому собі суперпремію. А директорові дозволять брати участь у цій грі й супроводжувати її співом.
У нього є й інші турботи, адже ніхто не несе на плечах своє життя поодинці. На голові в нього волосся з проділом, а внизу мішечок з геніталіями, що він приніс зараз своїй дружині, щоб у неї оченята заблищали, от бачиш! Висока зарплатня невичерпною радістю покриває його голову, прибиту золотим дощем. Ми з вами — наймиття, всі це знають! Усі нас визнають, адже там, у глибині, панує пожвавлення, і люди плавом пливуть у заїзд. Незабаром ми витягнемо нашого звіра на сушу, де на його природну потребу впаде отруйна роса федерального банку. Через наше занадто швидке зростання страждають нижчі, які не в змозі переставляти ноги, коли бачать, що повинні від’їздити певні години в автошколі життя, перш ніж із непокритою головою постати перед своїми принципами й зверхниками. Їхні нездійсненні бажання падають жертвою, потрапивши під ніж твердої економії (о, ця економія людини!). Так, директор перебуває у своїй стихії. Він обмежує нерозмірні кроки, бо він незмірно багатий для людей, що вчаться падати до його ніг тихо, як листя з дерев. Щоб не заважати йому грати на скрипці. Він не бачить причин, із яких йому варто стримувати себе в межах власного паска, що сидить на ньому ніби влитий: можливо, у його дружини побував хтось інший, побував так, як звичаєм буває тільки він. Щиро дякую, що ви вислухали мої образи.