Директор спускається в її холодні води, а потім із сутінкового стану вибирається на сонце! Виходить, він із будь-якого погляду добре влаштувався. Нехай собі мовчить!
Звісно, можна жити в будинку, як сніг на лузі, але можна навантажувати ланки свого ланцюга настільки, що він дзвенітиме. Жінок багато, а чоловік один. Він висне на її задніх лапах і шепче щось про еротичні переживання, що їх йому будь-якої миті може подарувати бордель, однак вкладає всього себе тільки в НЕЇ. Еротика — це слово звучить як Еріка, а не як Ґерті. Це надає святковій атмосфері особливого значення. Чоловік має зважати на тварину в самому собі, а що виходить у борделі? Світська бесіда з іншими щойно змащеними машинними представниками цього світу допомагає збавити у фойє час, поки до них не прийдуть на допомогу жінки з їхніми темними борознами, побитими градом. Земля повністю забуде про чини й дні таких людей. Однак чоловік охоче виявляє під собою на постелі своє сім’я і ніжиться у впевненості: його дитина житиме після нього і далі мучитиме людей у цьому селі. Заплющимо на це очі. Хто спустошує все навколо, а проте, починає все знову й знову? Правильно. Він купує дитині нову одежину, а мати, обмежена, як сама природа, пере її. По телевізору це показують. Мати грає на роялі, поки її педалі носять.
Директор удосталь насовався в нутрі своєї дружини, тепер він дивиться перед собою, бачить самого себе й крутить навсібіч своє свійське звірятко, — дуже люб’язний незнайомець, який схиляється над мотором, що більше не ганяє на повних обертах. Так пестять собаку. Чоловік бризкає на жінку слиною (даруйте на слові). Батьківщина — це не те місце, де до тебе побував уже хтось інший. Жінка для чоловіка — це постійна (узята на постій) константа, адже вона стоїть ногами на землі, а він цілиться просто в серце й пише любительські комп’ютерні програми, від яких усі мають утратити мову. Світло падає на поле, і завтра Ґерті теж напевно буде тут. Жодному іншому чоловікові не дозволено залицятися до неї і впиватися нею, коли їй раптом стане нудно. Тепер директор вистрілює вперед з мертвої зони. Він протискається зі своєї позиції на початок, немов струмок, який біжить у долину. Ці перегони за «формулою 1» йому вельми до вподоби. Стояти й неспокійно топтатися на старті! А навколо та ж таки ніч не в змозі очистити бідних людей від самих себе, навпаки, їм холодно, тож вони мусять зігрівати себе в шмоньках своїх жінок. Вони не хочуть завтра спізнитися туди, де їх не надто чекають, але на них розраховує наше величезне надбання, наша фабрика. Їхнє поле переривають. Багато хто змушений зрізувати із фруктових дерев побиті морозом гілки. Директор сипле прямо у вухо дружині огидні грудки словесного бруду. Дружину-бо можна просто викинути з пам’яті, як рюкзак, набитий цвілим хлібом, хай пошукає собі іншого. У будь-який час! Вона живе доти, доки йому просторо рухатися в її трусиках. Поки в неї протоптана й посипана піском щонайменше одна доріжка, якою чоловік може повернутися, коли йому там більше не сподобається. М’яч має залетіти у ворота. А вона? Він тягне її за волосся, наче тримає кермо в руках. Добираючись до кінця, його член у конвульсіях вламується в її нетрі. В останній момент він вислизає назовні. Вона занадто затиснута. Чоловік б’є її кулаком по потилиці, спрямовуючи своє гнівне ревіння у її бік. Невже ця жінка мріє про м’які випари над приємнішим їй членом? Хіба таке можливо? От і виходить, що повну по вінця чашу директора проносять повз неї і вихлюпують купу бруду просто їй на шкіру. Жінка не заслуговує на те, щоб чоловік виказував до неї прихильність бодай на сорок п’ять градусів. Наповнюймо себе наполовину, ні, на три чверті! Раніше переможцям-завойовникам не ставили таких перепон. Наразі все змінилося.
Жителі цього краю незабаром прокинуться, гнані з одного місця на інше, перш ніж довідаються, де вони взагалі застрягли. Утім, постривайте, одна перевага є й у них: весна настане для всіх, прийде й принесе охи й ахи і масу свіжого повітря. Однак ми тим часом доскочимо більшого, бо ж ми йдемо далі, ми наважуємося: ми йдемо до театру, на концерт або на виставку, де ми впізнаємо самих себе, підтримуваних самим лише сяйвом, яке падає на нас із ВАШИХ бідолашних очей. Так, ми в чорному списку! Будь ласка, гляньте вниз, там — недоглянутий пагорб, складений з безробітних кредиторів, які залежать від примх банків.