Світло в цих очах, ет, воно позолотило на повороті шосе хіба що фабричні дивіденди. Вони забули увімкнути знак повороту й, повернувши не туди, перелякані блиском нарешті здобутої роботи, скотилися просто в річку. Нічого у вранішній час засинати за кермом. А що тим часом відбувається з податками, які ми платимо? Їх тринькають, як людей, купуючи дорогу спортивну тачку в цій стрункій обдарованій країні, там, попереду, де промисловість закладає крутий віраж. Десь в іншому місці живуть люди й потрапляють під колеса. А ми тим часом рухатимемося далі нашим звивистим шляхом, залишаючи ледь помітні сліди на асфальті шосе, а нашим дітям залишивши по кольоровому телевізору й по відеомагнітофону на душу населення.
11
За родинним сніданком всі їдять, аж за вухами лящить. Прибігає син, бешкетник весело стрибає навколо батька. У таку сонячну погоду й копійка в кишеню пливе. Батько хоче, щоб син ріс мужнім і ніколи не зупинявся на півдорозі. Під час прогулянок дитина надовго зупиняється перед вітринами крамниць. Парубійко купує все тільки для себе. Своїх далеких приятелів він не впізнаватиме, вони здалеку споглядатимуть, як син директора швидко цвиндрить гроші (і як швидко минає час, упродовж якого їм ще вільно стукати в напіввідчинені двері статків). Син сидить за шкільною партою разом із дітьми з бідних будинків, це логічно й педагогічно, однак у наших хатах точиться війна! Від деяких синів і дочок пахне корівником, адже вони, прокинувшись раніше, довго поралися коло худоби, що по щиколотку стоїть в олив’яному лайні. Вони прийшли сюди із замкнених будинків, піднявшись о п’ятій ранку. Діти сидять за партами пліч-о-пліч, поки брак грошей у родині не розкидає їх по фабриках. Ви ніколи не бачили, як цвітуть і відцвітають ці квіти? Директорська дитина зухвало йде навпростець по полю, щоб порушити співвідношення між природою й природним правом. Дитина-бо має слушність, коли накидається з палицею на крота або мчить на лижах схилом. Маєте рацію й ви, коли йдете гуляти, одягшись задля здоров’я в натуральні хмари (з вовни!). Іноді рушниця вистрілює лісові просто в бебехи. Канави захищають природу від людини й від її потомства, але хто захистить її саму від кредиторів, від банківських службовців, які прокидаються ранесенько, щоб подивитися на Альпи? Уночі, дякувати Богу, трохи потеплішало, що змушує лижників постійно пам’ятати про вартість абонемента на підйомник. Лід розсипаний під ногами дерев, немов білі синтетичні «хробачки» з пудла з гарним приладом, споглядання якого наче знімає полуду з наших очей. Хто-небудь інший глянув би на це зовсім інакше. З’являється хатня господарка з господарським візком. Земля, місцями ще мерзла, гримить під колісьми, наче порожня. Напевно, під нами теж щось є, не тільки ж над нами. Ось у вас є добрий приятель, і він обов’язково зводить вас у кіно. Що, у вас нікого нема? Тоді почекайте, поки до вас у двері подзвонять, може, подзвонить хтось, кому не вдалося знайти постійну роботу в цьому стрункому світі доброї будови, подзвонить, аби продати вам абонемент. Щоб ви навчилися краще розуміти потреби ваших представників у царині мистецтва, економіки й політики.
Директор як чоловік знову готовий виявити прихильність до своєї дружини, бо вона сидить на своєму насидженому місці, де на неї не падає світло з вікна. Ще темно. На Ґерті сонячні окуляри. Прибігає дитина, схвильована своїми видіннями й телевізором, син вривається в кімнату, верещить від жадібності, вимагаючи, щоб цього разу йому неодмінно купили щось певне, що допоможе йому вислизнути із цього прекрасного світу: швидкісний спортивний інвентар і відповідний одяг, аби дні його були наповнені щастям. Адже він, дитя, хоче відплисти разом із потопом. Директор з висоти своєї могутньої темної зірки, за яку править його голова, подає свій ухвальний голос. Він вибрав для себе ранок, аби випадком зазирнути до матері своєї дитини. Вдосконалюючи свої нічні подвиги, він напросився до неї на якусь дрібницю. Подібно до того, як опускаються в крісло, щоб кинути швидкий погляд на награну серйозність вечірніх теленовин, він важко опустився просто в жінку, підключившись до неї позаду, до роздавального стовпчика своєї життєзаправної станції, куди він вирушає, аби утішити себе святими дарами. Нехай вона заправить його під зав’язку! Суперплюс! Слова його ріжуть їй вухо, він вимагає, щоб вона ще раз здала собі справу з провини, якої вона припустилась учора. Він — старший бухгалтер, спроможний перетворити дрібні хвилі на потужні вали. Коли-небудь, сподіваюся, назовні проб’ється справжня трава, тому що ми помилково саджали її на автомобільних цвинтарях і стоянках для відпочинку, де навіть гуму треба розігрівати, перш ніж її стягнути. Так, саме там, де ми щосили намагаємося розбазарити себе, занурити наш статевий орган у глибину, і потім не прохопитися про це ані словом у розмові з нашим партнером, аби насолоджуватися поодинці. Стегна жінки мають бути напоготові тільки для нього, для директора, мерзенного й випадкового перехожого. Він зварить їх у киплячій олії своєї жадібності. Він поклопочеться й про дружину, він у конвульсіях скине вантаж на її рампу й подарує їй за це м’яку брошку або сталевий браслет. Незабаром усе закінчиться, і ось ми знову вільні, у себе вдома, там, де нам місце, і ми стали багатшими, ніж колись, коли ми кпили із сусідів. Ми запрошуємо їх подивитися на все це! Нічого з вами не трапиться, якщо пан з компанії гурманів постукає у ваші двері, тримаючи в руках шампанське! Зовсім навпаки, жінка зрадіє! Не вистачає тільки, щоб він сам себе впакував у подарункову коробку! Блакить неба солідно відповідає навколишньому краєвидові, і фірма його процвітає.