У кожного з нас свій клопіт: кого любити й чим харчуватися.
Ніхто не поставив би їхні почуття за вдавані, навпаки, кожен прийняв би їх за справжні клейноди, якими прикрашають себе інші: юрби потертих тіл, які, змінившись на краще (нове взуття!), бредуть шляхами своїх дрібних закоханостей і неспокійно ковзають по паркету. Людський хор, який направляє багатоголосу луну в кріслі-підйомнику до Вседержителя просто на небо. Він створив ерогенні зони, якими прикрашає себе жінка вечорами, і вона ховає під ними свою роботу, перш ніж хто-небудь встигне гідно за неї заплатити. Чоловіки очманіло зазирають у жіночі дірки, що їх зробило життя, і застигають, налякані, наче вони й раніше знали: коробочка, з якої їм роками сипали зерно, давно порожня. Однак на людині зависла любов. А завтра рано-вранці їм треба встигнути на перший автобус, і байдуже, як безпомічно вони прибиваються до своїх дружин, які ліпляться до них і до їхніх коротких цівок: вогонь! Робота не валяється на вулиці.
Інші теж проходять цими шляхами смерті. Якийсь час вони йдуть разом, голосно дихають перед воротами, щоб їм відчинили. І туди приходить ще більше людей, які впали в обійми своїх слабких гілок, аби кінцівками свого тіла сплестися воєдино. Щоб бути разом, коли їм доведеться стати перед Виконробом. Треба ж щось уміти робити! Для початку непогано було б надрости й збільшитися в кількості, якщо вже людина никне під змахом коси, що нею фабрика розмахує щодня. Власники вибирають серед здобичі найкраще, краще з того, що вони цього року пережили на пляжах Ріміні[1 Ріміні — старовинне курортне містечко у північно-східній Італії.] й Кароли, де вони, вповні буяючи, потрапляють під осип недовговічних утіх.
Директор фабрики тягне дружину до машини, щоб скоротити й без того коротку перерву в роботі своєю ще більшою працездатністю. Його передавач шле їй у вухо слова кохання, вона приймає їх, тупотячи ногами й щось бурмочучи, наче пари закоханих слухають танцювальну музику після півночі без стереоустановки. Вікно, у прорізі якого ми бачимо один із різнобарвних спортивних костюмів, представлених у всіх заміських ресторанчиках, хіба що менш презентабельних і меншого розміру, вперто освітлене, як і досі. Парубок обсмикує рукави з плетеними манжетами і вдивляється в цих безбарвних людей, довершених серед свого роду, якщо враховувати їхні доходи від творінь рук людських і їхній вплив на політику у федеральних зборах. Як чудово співати разом із багатими, а проте не належати до їхнього фабричного хору! Навчитись їхніх звичаїв, але при цьому не стирчати в полях і не стригти собі волосся під час збору врожаю! Обидва автомобілі, немов величезні буйволи, пасуться пліч-о-пліч перед будинком, і одну з тварин зараз трохи попатрають. Відчиняються двері, вмикається лампочка. У рідні краї Ґерті летять пестливі слова. Батько сімейства прийшов сюди не карати, а втішати й знову опановувати, і за його воротами вже розливається сяйво, немов над великим містом уночі. У нього немає інших бажань, крім як роздобути свою дружину, якої йому цілком достатньо, на противагу іншим, які невтомно розважаються, співають і розводяться про те, яка зі світлин у спеціальних журналах їм сподобалася більше. Як вони обливаються потом на своїх статевих підприємствах після закінчення робочого дня! І гляньте, що вони виловили для себе, ці щуки в ставку, де водяться коропи: мені здається, іноді природа не робить жодної ласки. Директор тягнеться до своєї дружини, йому знайомі її широкі провулки. І поки тихий домонтар за своїм вікном і далі витає у хмарах, гортаючи улюблений каталог мотоциклів, директор перекидає Ґерті на передні сидіння (він натиснув на спеціальну кнопку, я вам не скажу, на яку), задирає їй сукню й бере в стоси сідниці, щоб через дамбу проникнути всередину, куди доступ стороннім заборонено. Руки ніжно мнуть її вим’я, язик дружелюбно звивається у вусі. Цим він займався вже не раз, адже один будинок так любить примощуватися біля іншого не для того, щоб підставити плече сусідові, а щоб гарненько його помордувати. Щоправда, тут трохи незручно, літо давно минуло, дорога розташована осторонь, тварини приємні на смак, і все потрапляє в призначені для цього приміщення або, щонайменше, недалеко від входу в її печерку. Прибій накочує на неї, немов уві сні, і посідає місце на мисливській вежі, що височіє посередині ландшафту. Унизу, у розпливчастій зоні бачення польового бінокля, сплітаються між собою руки й ноги, що кидаються туди й сюди поміж роботою, грішми й сильними світу сього, що не люблять самоти. Їм потрібно постійно лягати одне на одного й безперестану вкладати одне в одного. Праця людська поривається до нової мети, погода холодна, і щораз, коли директор витягує назовні свого здорованя, він кидає тріумфальний погляд на мовчазного шанувальника, що стирчить у вікні. Для цього йому доводиться легко повернути шию. Може, парубок теж цієї миті полірує себе на повну котушку! Мені здається, так воно і є. Ми, чоловіки, утворюємо товариство нижче пояса. Тобто ми належимо нашим жінкам і, не пручаючись, просто на вулиці беремо лотерейні квитки, що їх нам, безталанним, тицяють. Закладайте місце одне в одному! Мені здається, Міхаель запустив руку в спортивні штани й набиває собою свій одяг. Сукня Ґерті геть розстебнута, і звідти назовні вивалюються цебра, перепрошую! Не страшно, якщо директор при цьому підпускає, в глибині він поважає ошатність і якість, ми йому подаруємо. Жінку втискають обличчям у сидіння, немовби у цих шкіряних тінях схована бажана дрімота. Її ноги стирчать із розкритих дверцят праворуч і ліворуч. Чоловік, цей тубілець-ревун, якому ми передали нашу батьківщину, щоб він зробив з неї папір (дерева все одно були засуджені до гоління наголо), почувається тут як удома значно більше, ніж будь-коли ми! Я чую, як ця птаха репетує під час співу. Він заходить до Ґерті з боку й просуває в неї свої закохані пальці. Він говорить із нею ласкаво, описуючи точні влучання в мішень, які принесуть їй приз. Потім він знову з тріском провалюється в її діру. Ненадовго виходить назовні й обмацує свій скіпетр: ми бачимо, які нерозмірні й непомірні кроки його. Жінку досліджує знавець свого діла, що збирає сили під капотом і знову посилає вперед свого маленького комівояжера, так, ба більше — він особисто супроводжує свого повноважного представника, цю справу ми оборудуємо як слід, а потім засунемо за нею всі міцні засуви.