Що за божественна скульптурна група, якій незабаром таки доведеться відпочити?! Притулившись тілом до тіла, вони погрожують одне одному. Верещачи через кілька подальших промахів, директор знехотя падає на дружину, так вдало оснащену. Він зібрав ґрунтовний урожай на її найдорожчому, вартому уваги полі, нова їжа тут уже не швидко зійде. Його потік бурхливо виривається назовні, і боги разом із заступниками директора з персоналу із силою відбирають те, що належить тільки їм, у слуг, піднесених на золотій тарілочці. Виберіть і ви найкраще із цієї купи й подивіться: у вас це вже є вдома, назвіть її своєю кращою половиною, і нехай вона стоїть перед зливальницею з брудним посудом, нехай чистить, драїть і пріє!
Цього разу директор виявився на висоті й ощасливив дружину. Однак завтра він знову може переборщити, вистрілити від стегна й купити квиток хтозна-куди. У кожному разі, жінку, як і раніше, охороняють і ревне кохають, доріжки навколо можуть розбігатися в різні боки, адже є стільки шляхів, аби ними крокувати, до театру, на концерт, в оперу за абонементом, і можна облизати й знову запакувати річ, яку директор з вереском простягає дружині. Він перевернув її на спину й трусить себе просто над її обличчям. Униз тягнеться тонка ниточка слини, і на губи жінки знову укладається велика м’ясиста ягода, залита соусом, м’який втомлений сисунець. М-м-м, це те, що треба. Він вимагає, щоб вона знову очистила його від усього, що він вивудив з її кухні. Спочатку берег, потім увесь стовбур, так створюється порядок, і у дрібних складках теж, адже сьогодні доведеться ще їхати на машині, і чохли треба поберегти від його активної піни. А ще Ґерті має вилизати покритий волоссям мішечок, якщо тільки це не призведе до сумних наслідків. Одним-єдиним ривком директор розриває на дружині сукню, немов шкіру на змії, одночасно нашіптуючи їй, що завтра вона одержить дві нові. Він із силою розкриває сукню спереду. Тіло Ґерті зі зручної висоти вкривають поцілунками, потім його знову пристібають до сидіння, з якого воно звисає, не реагуючи на жоден погляд, на нього спрямований. Директор рве на Ґерті білизну й оголює весь її похилий причілок; незабаром знову, нехай і зовні, за межами потертих течок, з’явиться привітна зелена травичка, за один-два місяці ярма! Будинок, у теплій тіні якого поборсався пан директор, можуть спокійнісінько роздивитися зустрічний вітер і люди, що бредуть додому поодинці. Жінка не схожа на жодну з кіноактрис, щонайменше, на жодну з моїх знайомих. Навколо тиша. Міхаель підглядає з вікна й знову намагається вирости, щоб видобути із себе найкраще й найрясніше. Далеко не кожний здатен напружити гарну плоть, аби вести з нею довірчу бесіду. Вірність — природжена якість директора, їй тут саме місце. Ми — слухняна череда цього будинку, і ми зігріваємо панів, коли в тому є потреба.
Згадуючи про незліченних друзів, у яких він готовий з вигодою вкласти свою нинішню пригоду, парубок стає під дуже сильний струмінь душу. Він панує над своїми почуттями, і вони лягають на підлогу немов собаки, які сплять на призначених для них килимках. Можливо, трохи згодом до нього загляне подружка, у той час як зовні слуги силою відбирають те, що їм належить. Він так довго спочивав, спрямовуючи погляди на старіючу жінку, і він, дитя цього світу, заслужив на сьогодні спокій. Я думаю, він ще спатиме, коли завтра на світанку місцевий люд заходиться топтати один одного в смертельній автобусній тисняві й своїм майном бити по головах, перебираючи через край.
Директор і його дружина удвох їдуть додому, немов помінявшись життям зі своїми автомобілями, один — підопічний іншого, перекочуючись із одного життєвого становища в інше. Ці люди без усякого побоювання можуть шпилитись де завгодно, їхні чини знову й знову опікуватиме кохання й турботлива прислуга. Службовці відпочивають. Незабаром їх змусить злетіти нагору звук будильників. Автомобіль безшумно розчищає дорогу. Гори завмерли до завтра, коли начальник відділу туризму знову роздасть усе сонце на втіху спортсменам. Директор із дружиною доправляють себе додому на великому плоті, на помірній швидкості й дотримуючись усіх правил руху по автостраді. Обоє вони на короткий час наблизились одне до одного своїми тілами, щоб заправитися пальним, джерела під ними б’ють фонтаном, так, багатий люд освіжає себе, скільки йому заманеться. У маленьких будинках тихо, бо там, перш ніж заправитися, треба порахувати наявні на бензин гроші. Єдине, що панує в них, — це насильство, але завтра на фабриці синів дрібної селянської бідноти знову приставлять до справи, а вдень їхні дружини загрузнуть у простирадлах сильної статі. Кохання, вилите в чашу, свіже й плодоносне, проте на що воно перетворюється в нас?