Мати несе дитину, а коли охоплює утома, то тягне її за собою по землі. Місяць укрився за ніжним убранням. Жінка доходить до струмка, і наступної миті син із полегкістю зісковзує у воду. Його вабить прекрасний спокій, і спортсмени при нагоді теж махають руками, коли на них дивиться публіка. Нині всупереч очікуванням вийшло так, що саме наймолодший член родини першим заглянув у тупе обличчя вічності, сховане за всіма тими грішми, які, призначені для покупок, ганяють по землі, якщо ніхто не здолає взяти їх на прив’язок. Люди з голосним шумом біжать наввипередки й молять про гарну погоду. А спортсмени-лижники вирушають у гори, байдуже, хто там живе й хто і сам не від того, щоб стати переможцем.
Води підхопили дитину й несуть її слідом за собою, на такому холоді дитяче тільце зберігатиметься довгенько. Мати живе, і час її увінчано вінком, час, у путах якого вона б’ється. Жінки старіють рано. І помилка їхня в тому, що вони не знають, як би їм закрити цей час собою, щоб ніхто його не побачив. Ковтнути його, як пуповину власних дітей? Убивство й смерть!
А тепер відпочиньте трохи!
