Після обіду друзі влаштували пішу прогулянку до найближчих оглядових майданчиків, найбільше часу вони витратили на перехід між «Краєвидом долини Валлова», «Країною ріки Снейк» та «Сімома оглядовими майданчиками диявола» (більше трьох четвертих милі). Із «Краєвиду долини Валлова» можна було побачити міста Джозеф, Ентерпрайз, Лостін і Валлова. З майданчиків «Королівський пурпур» та «Вершина» відкривалася чудова панорама — штати Вашингтон та Айдахо. Декому здавалося, що вони бачать, як за довгим виступом Айдахо даленіє Монтана.
Надвечір усі були виснажені, але щасливі. Коли вони із гуркотом і дзижчанням спускалися донизу, Міссі, що сиділа в Джесса на плечах під час останніх переходів, заснула на руках у Мака. Четверо молодих людей, а також Сара прикипіли обличчями до вікон, охаючи та ахаючи від навколишніх краєвидів. Дюсетти сиділи, тримаючись за руки, і про щось розмовляли, а Джей-Джей спав на руках у батька.
«Зараз один із тих рідкісних і приємних моментів, — подумав Мак, — які приходять зненацька, захоплюючи подих. Якби ще Нен відпочивала разом із нами, все було б просто ідеально». Він переклав Міссі так, щоб їй було зручніше, відкинув волосся з очей і придивився до її обличчя. Бруд і піт після денної подорожі аніскільки не псували, навіть підкреслювали її невинність і красу. «І чому вони стають дорослими?» — подумки запитав себе Мак, цілуючи Міссі в чоло.
Увечері три родини принесли залишки своїх харчів для останньої спільної вечері. Основною стравою були тако із салатом, а також чимала кількість свіжонарізаних овочів і соус. Важко зрозуміти як, але Сарі вдалося приготувати десерт із шоколадними тістечками, збитими вершками та мусом. Смакуючи його, всі почувалися на сьомому небі від щастя.
Після того, як залишки вечері було прибрано, посуд вимито і складено, дорослі посідали навколо вогнища, посьорбували каву й слухали Еміля, який став оповідати про свої пригоди, зокрема про ліквідацію контрабандних каналів, що сприяють винищенню зникомих видів тварин, та про переслідування браконьєрів. Він був чудовим оповідачем і мав у запасі чимало захопливих історій. Мак укотре зрозумів: у світі є багато такого, про що він навіть не здогадувався.
Першими пішли відпочивати Еміль та Вікі разом із сином. Джесс і Сара захотіли залишитися, поки дівчата Дюсеттів награються і повернуться до табору. Троє дітей Філліпсів і двоє Дюсеттів одразу ж сховалися під тентом причепа, щоб ділитися своїми історіями й таємницями.
Як часто буває біля вогнища, розмова із жартівливої перейшла до сердечної. Сара, здавалося, хотіла більше дізнатися про сім’ю Мака, особливо про Нен.
— На кого вона схожа, Маккензі?
Мак використовував найменшу нагоду похвалитися своєю дружиною.
— Ну, вона вродлива… — і це не просто слова — вона справді гарна зовні й усередині, — дещо збентежившись, він підвів очі й побачив, як Джесс і Сара усміхаються. Мак сумував за Нен і радів, що вечірні сутінки приховують його схвильованість. — Її повне ім’я — Неннет, але всі називають її Нен. Вона — знаний фахівець у медичній галузі, принаймні на Північному Заході. Працює в онкології з невиліковно хворими на рак. Це тяжка робота, але їй подобається. Між іншим, Нен пише статті й виступає на конференціях.
— Справді? — зацікавилася Сара. — І про що її доповіді?
— Вона допомагає людям, близьким до смерті, переосмислити свої стосунки з Богом.
— А конкретніше? — спитав Джесс, який саме розворушував багаття палицею, змушуючи його спалахнути з новою силою.
Мак вагався. Хоча він почувався невимушено з цими людьми, все ж таки вони не були його близькими друзями, а розмова ставала серйознішою, ніж йому хотілося. Він спробував сформулювати коротку відповідь на запитання, яке цікавило Джесса.
— Нен краще на цьому знається. Мені здається, вона сприймає Бога зовсім не так, як більшість людей. Вона навіть називає його Татом, бо має з ним дуже близькі стосунки, якщо ви розумієте, про що я.
— Звісно розуміємо! — вигукнула Сара, а Джесс кивнув. — Це ваша сімейна традиція — називати Бога Татом?
— Ні, — засміявся Мак. — Таку звичку мають діти, а мені вона видається дещо панібратською. У Нен, до речі, чудовий батько, тому, гадаю, для неї це простіше.
Останні слова вирвалися випадково, і Мак внутрішньо здригнувся, сподіваючись, що ніхто цього не помітить, однак Джесс дивився прямо на нього.
— Твій батько не був хорошим? — тихо спитав він.
— Мабуть, — ледь не запнувся Мак. — Думаю, ви не назвали б його зразковим. Він помер з природних причин, коли я був іще дитиною, — Мак засміявся, проте сміх був нещирим. Він подивився на співрозмовників: — Батько напився до смерті.