По той бік — мовчання. Мак прошепотів Далтону:
— Запитайте, що це означає.
Далтон вагався, але зрештою запитав:
— Віковскі, ви ще з нами?
— Так, — голос звучав утомлено й безнадійно: — Послухайте, Далтон, ви не могли б відійти в місце, де б вас ніхто не чув?
Мак схвильовано закивав, і Далтон зрозумів його прохання.
— Секунду. — Він поклав пакет із речовим доказом на стіл і відійшов убік, дозволивши Маку йти поруч. Їхнє спілкування вже давно вийшло за межі поводження поліції з потерпілими.
— Можу нарешті розмовляти. Кажіть, що це за шпилька.
— Ми ловимо цього викрадача дітей майже чотири роки, вистежуючи його в дев’яти штатах. Адже він постійно зміщується на захід. Він має прізвисько Вбивця Сонечок, але зберігайте цю таємницю, бо про неї ніхто, зокрема й преса, ще не знає. Ми припускаємо, що він винний у викраденні й убивстві чотирьох дітей, усі дівчата, молодші десяти років. Щоразу він додає цятку на сонечку, тому цей випадок вже п’ятий. На місці викрадення він має звичку залишати шпильку одного випуску й моделі, начебто він купив цілу коробку таких шпильок. На жаль, нам поки що не вдалося з’ясувати, де саме він їх придбав. Ми не знайшли тіла жодної з викрадених дівчат, проте, незважаючи на ідентичний результат роботи криміналістів, у нас є всі підстави вважати, що вони загинули. Злочини були скоєні або у кемпінгах, або поблизу національних парків чи заповідників. Найімовірніше, що злочинець — досвідчений альпініст, який добре орієнтується в лісі. Абсолютно нічого, окрім шпильки, після себе він не залишав.
— А машина? У нас є опис зеленого пікапа, на якому він залишив місце злочину.
— Машину ви точно знайдете. Якщо це дійсно наш клієнт, то її було викрадено за кілька днів до цього, перефарбовано, нашпиговано відповідним спорядженням і позбавлено відбитків пальців.
Слухаючи розмову інспектора Далтона з агентом Віковскі, Мак відчував, що втрачає останню надію. Він спромігся лише сісти на землю й закрити обличчя руками. Чи була в світі більш виснажена людина, ніж він? Уперше з часу зникнення Міссі він замислився над низкою жахливих наслідків і вже не міг зупинитися. Злі та добрі з’яви беззвучно змінювали одна одну в страхітливому параді. Мак спробував позбутися цих примар, але не зміг. У голові промайнули жахливі кадри тортур і болю, чудовиськ і демонів із самої безодні з пальцями із колючого дроту і лез для гоління, а також Міссі, яка кличе тата й не одержує відповіді. Ці жахи перепліталися з власними спогадами: ось Міссі робить перші кроки зі своєю чашкою в руках, яку вони називали «Міссі-сіппі»; ось їй недобре від шоколадного торту, якого вона переїла; ось нещодавній образ Міссі, яка заснула в нього на руках. Нав’язливих думок не вдавалося позбутися. Що він скаже на її похоронах? Що він пояснюватиме Нен? Як таке взагалі могло статися? Господи, як таке могло статися?!
* * *
Кілька годин по тому Мак із дітьми вирушили до Джозефа, що став центром пошуків, масштаб яких значно розширився. Власники готелю безкоштовно надали йому додаткову кімнату, і коли він переніс туди свої речі, то не зміг більше чинити опору втомі. Він із вдячністю пристав на пропозицію інспектора Далтона забрати дітей повечеряти, а сам сів на край ліжка, відчуваючи себе затиснутим у безжалісні лещата відчаю. Він розгойдувався назад-вперед, крик і ридання виривалися із середини його єства. Саме в такому стані його застала Нен. Двоє прибитих горем рідних людей тримали одне одного за руки й плакали. Мак виливав своє горе, Нен не давала йому зламатися.
Тієї ночі Мак майже не спав. Видіння з’являлися, наче хвилі, що невтомно накочувалися на скелястий берег. Зрештою він здався, саме перед тим, як у небі з’явилися перші ознаки сходу сонця, та відпочинком це навряд чи можна було б назвати. За один день він витратив річний запас емоцій, а тепер почувався спустошеним, занесеним у безглуздий світ, який, як здавалося, тепер завжди буде сірим.
Незважаючи на рішучі протести Нен, зійшлися на тому, що їй краще повернутися додому з Джошем і Кейт. Мак про всяк випадок залишиться, щоб посприяти пошукам, як тільки зможе. Він просто не міг поїхати — а раптом Міссі десь поруч, він же так їй потрібен! Новина поширилася швидко, і незабаром приїхали друзі, щоб допомогти зібрати речі й відігнати причеп у Портленд. Зателефонував начальник, запропонував усіляку підтримку й сказав, що Мак може залишатися там стільки, скільки потрібно. Кожен, хто знав ситуацію, молився.
Уранці почали прибувати журналісти разом із фотографами. Мак не мав бажання з ними зустрічатися та після деяких вагань відповів на запитання, розуміючи, що інформація може поширитися далеко, та сподіваючись, що це прискорить пошуки Міссі.