Мак промовчав стосовно порушення протоколу інспектором Далтоном, а той, відповідно, віддячив, інформуючи його про хід розслідування. Джесс і Сара, бажаючи хоч якось допомогти, проводили час із родичами й друзями, які приїхали підтримати Мака і Нен, взявши на себе основний тягар спілкування з пресою від їхнього імені. Здавалося, вони встигали всюди, уміло вплітаючи нитки спокою в полотно скаламучених емоцій.
Із Денвера приїхали батьки Еміля Дюсетта, щоб забрати Вікі з дітьми додому. Еміль, з благословення батьків, вирішив залишитися й допомогти Маку тримати зв’язок із адміністрацією парку. Нен швидко потоваришувала із Сарою та Вікі, дещо відволіклася, граючись із Джей-Джеєм і водночас допомагаючи своїм дітям збиратися в дорогу до Портленда. Вона зривалася доволі часто. Вікі із Сарою завжди були поруч, плакали й молилися разом із нею.
Коли з’ясувалося, що допомога більше не потрібна, Медісони зібрали речі. Після сповненого сліз прощання вони вирушили на північ. Обіймаючи Мака, Джесс пошепки мовив, що вони ще обов’язково побачаться, а тим часом він молитиметься за них. У Сари по щоках бігли сльози, вона спочатку поцілувала Мака в чоло, а потім обійняла Нен, яка знову захлинулася риданням і схлипуванням. Сара почала щось наспівувати, і, хоча Мак не розібрав слів, його дружину це втішило. Мак не зміг спокійно провести поглядом своїх друзів, що від’їжджали.
У дорогу готувалися й Дюсетти. Мак знайшов хвилинку й подякував Ембер і Еммі, які підбадьорювали й допомагали, коли це так було йому потрібно. Джош прощався з повними очима сліз, уся його хоробрість раптом зникла, принаймні тепер. Кейт, навпаки, була твердою, мов камінь, вона потурбувалася, щоб всі обмінялися адресами та мейлами. Вікі, яку буквально довелося відривати від Нен, була досі приголомшена. Нен підтримувала її, гладила по голові й шепотіла на вухо молитви, аж поки Вікі заспокоїлась і вирушила до машини, що вже очікувала.
До обіду всі сім’ї вже були в дорозі. Маріан повезла Нен із дітьми додому, де на них вже чекали родичі, готові всіляко їх втішати й підтримувати. Мак з Емілем вирушили до Джозефа в патрульній машині інспектора Далтона, тепер уже просто Томмі. Там вони купили сандвічі, яких, щоправда, ледь торкнулися, а потім прибули до поліцейського відділку. Томмі Далтон сам був батьком двох доньок, до того ж старшій тільки-но виповнилося п’ять років, тому він так глибоко перейнявся горем сім’ї Філліпсів, ставлячись до своїх нових друзів, особливо до Мака, із добротою й повагою.
Тепер доводилося переживати найскладніше — чекання. Маку здавалося, що він ледве рухається в самісінькому епіцентрі урагану подій, що вирують навколо. Новини з’являлися звідусіль. Навіть Еміль не мав часу відпочити, оскільки підтримував постійний зв’язок із фахівцями та просто знайомими.
Удень прибула група агентів ФБР із підрозділів трьох навколишніх міст. Із самого початку стало зрозуміло, що розслідуванням керує спеціальний агент Віковскі, маленька струнка жінка, живе втілення енергії та руху. Маку вона одразу сподобалася. Вона теж не приховувала приязного ставлення до нього, тому ніхто не ставив під сумнів його право бути присутнім навіть на закритих нарадах.
Агенти ФБР, влаштувавши в готелі командний пункт, викликали Мака для звичної, як вони запевнили, у подібній ситуації розмови. Агент Віковскі встала з-за робочого столу, простягнула обидві руки для привітання й сумно усміхнулася.
— Містере Філліпс, вибачте, що не мала для вас достатньо часу. Ми були страшенно зайняті, налагоджуючи зв’язок із правоохоронними та іншими органами, задіяними в пошуках. Шкода, що нам довелося познайомитися за таких обставин.
Мак одразу повірив у щирість її слів.
— Мак, — сказав він.
— Перепрошую?
— Я — Мак. Називайте мене просто Маком.
— Отже, Маку, називайте мене Сем — скорочено від Саманта. Взагалі, я росла забіякою й била дітей, які осмілювалися називати мене Самантою в моїй присутності.
Мак мимоволі усміхнувся. Він дещо розслабився, сидячи в кріслі й спостерігаючи, як агент Віковскі швидко перебирає теки з документами.
— Маку, ви готові відповісти на кілька запитань? — поцікавилася Віковскі, не підводячи очей.
— Намагатимуся, — відповів Мак, удячний за можливість взяти хоч якусь участь у пошуках.
— Добре, я не вимагатиму від вас знову повторювати всі подробиці. Мені переказали факти, про які ви вже повідомили інших, проте хотілося б з’ясувати кілька важливих моментів. — Вона підняла голову й подивилася йому у вічі.