— Вітаю, Маку! — вагалася Віковскі. — Можете присісти.
Мак не хотів сідати. Йому потрібно було хоч щось робити, щоб його не знудило. Очікуючи на погані новини, він і далі стояв.
— Ми дещо знайшли, втім… нічого обнадійливого.
Мак шукав правильні слова.
— Ви знайшли Міссі? — це було запитання, на яке він не бажав чути відповіді, але її все ж таки конче необхідно було одержати.
— Ні, Міссі ми не знайшли, однак дещо виявили в хижі, – зробивши паузу, Сем підвелася: — Хочу, щоб ви пішли зі мною та подивилися. Нам потрібно знати, чи ця річ… — вона зупинилася, та було надто пізно, — належала вашій доньці.
Мак опустив очі додолу. Він почувався розбитим дідуганом, який прожив мільйон років і мріє якнайшвидше перетворитися на камінь.
— О, Маку, мені так прикро, — вибачилася Сем, звівшись на ноги. — Якщо хочете, ми можемо піти на розпізнання пізніше. Я просто думала…
Мак не міг відвести погляду від підлоги, докладаючи чималих зусиль, щоб не розридатися. Він відчував, що ось-ось зірветься.
— Зробімо це зараз, — пробурмотів він ледь чутно. — Я хочу знати все, що повинен знати.
Віковскі, напевно, подала знак іншим, оскільки Мак, втративши здатність щось усвідомлювати, несподівано відчув, як його взяли під руки. Еміль і Томмі повели його за агентом стежкою до хижі. Троє дорослих людей, тримаючись за руки в особливому вияві чоловічої солідарності, прямували назустріч найгіршому жахові свого життя.
Один із криміналістів відчинив двері, пропускаючи їх усередину. Завдяки потужному генератору, кожен закуток кімнати був яскраво освітлений. На стінах висіли полички, у центрі стояли старий стіл і кілька стільців. Одразу помітивши річ, яку мав упізнати, Мак упав на руки друзів, нестримно ридаючи. На підлозі біля каміна лежав розірваний і залитий кров’ю червоний сарафан Міссі.
* * *
Наступні кілька днів і тижнів перетворилися для Мака на низку виснажливих розмов із представниками правоохоронних органів і преси. У голові крутилася церемонія поховання з маленькою порожньою домовиною, безкінечне море сумних людських облич, і жоден із присутніх не знав, що сказати. Упродовж кількох цих тижнів Мак почав повільно й болісно повертатися до повсякденного життя.
Убивця Сонечок, здається, одержав свою п’яту жертву – Меліссу Енн Філліпс. Як і в попередніх провадженнях, правоохоронці не виявили тіла дівчинки, хоча пошукові загони кілька днів прочісували ліс навколо хижі. Злочинець знову не залишив ані відбитків пальців, ані зразків ДНК. Узагалі ніяких речових доказів, окрім шпильки. Можна було подумати, що це не людина, а привид.
Час від часу Мак намагався абстрагуватися від болю й горя, принаймні в родинному колі. Вони втратили сестру й доньку, але залишити їх ще й без батька було б неправильно. Хоча ця трагедія торкнулася кожного, найбільше вона вразила Кейт: дівчина заховалася в себе, як черепаха в панцир. Складалося враження, що вона визирає назовні лише тоді, коли почувається в цілковитій безпеці, що траплялося дедалі рідше. Мак і Нен дуже хвилювалися, однак не могли добрати слів, щоб зруйнувати стіни, які вона звела навколо свого серця. Спроби порозмовляти перетворювалися на односторонні монологи, слова наче відскакували від її скам’янілого обличчя. Можна було подумати, що в її душі щось померло і, розкладаючись, інколи виривалося назовні у вигляді гірких слів або байдужого мовчання.
Джош почувався краще, частково завдяки листуванню з Ембер. Телефонний дзвінок чи лист із електронної пошти приносили йому розраду, бо Ембер завжди давала йому можливість виговоритися. До того ж він закінчував середню школу, що також змушувало думати про майбутнє.
Великий Сум зійшов на всіх, чиє життя було пов’язане з Міссі, впливаючи на кожного по-своєму. Мак і Нен намагалися пройти випробування разом, трагедія навіть зблизила їх. Із самого початку Нен дала зрозуміти Макові, що аж ніяк не звинувачує його в тому, що сталося. Однак йому знадобилося значно більше часу, щоб повірити в це.
Так легко було скотитися в безодню відчаю, захопившись грою в припущення. Якби він тільки не брав дітей із собою, якби він не дозволив їм позичити каное, якби вони поїхали додому на день раніше, якби… якби… якби… Тоді б нічого не сталося. Той факт, що він не зміг навіть поховати тіло Міссі, означав для нього повне банкрутство як батька. Думка, що її тіло досі лежить в лісі, переслідувала щодня. Тепер, через три з половиною роки, Міссі офіційно вважалася загиблою. Життя ніколи не стане повноцінним без неї. У ньому завжди залишатиметься пустка.