— Дякую, Віллі. Я теж тебе люблю.
Мак помахав, коли Віллі з’їжджав із доріжки. Він знав, що той дотримається слова і підтримуватиме його в усіх своїх молитвах.
Він спостерігав, як машина зникла за рогом, потім вийняв записку з кишені та ще раз її перечитав. Тоді сховав її до коробочки, яку поклав на пасажирське сидіння серед інших речей. Зачинивши дверцята, пішов до будинку назустріч своїй черговій безсонній ночі.
* * *
У п’ятницю, задовго до світанку, Мак виїхав із міста на трасу І-84. Напередодні ввечері від сестри зателефонувала Нен, повідомила, що вони дісталися місця без пригод, тому наступного дзвінка від неї він чекав не раніше ніж у неділю. До того часу він має бути на зворотньому шляху, якщо вже не вдома. Про всяк випадок Мак налаштував переадресацію дзвінків із домашнього телефона на мобільний, хоча розумів: на території парку навряд чи буде постійний зв’язок.
Він обрав той самий маршрут, що й три з половиною роки тому. Щоправда, цього разу Мак не робив стільки зупинок і проїхав повз водоспад Малтнома, навіть не глянувши на нього. Відколи зникла Міссі, він позбувся будь-яких згадок про це місце, надійно замкнувши свої почуття в підвалі власного серця.
Рухаючись уздовж каньйону, Мак відчув, як його поступово охоплює паніка. Він намагався не думати про те, що робить, просто їхав уперед, але приховані страхи вилазили назовні, наче трава, що пробивається крізь асфальт. В очах темніло, руки міцно стискали кермо, біля кожного з’їзду з траси розгорталася боротьба зі спокусою розвернутися й поїхати додому. Він усвідомлював, що наближається прямісінько до першопричини свого болю, у вихор Великого Суму, який позбавив його сенсу життя. Візуальні спогади з минулого, змішані з короткочасними нападами гніву, накочувалися хвилями, залишаючи в роті присмак крові й жовчі.
Нарешті він досяг Ля-Гранде, де заправив повний бак, і звернув на трасу 82 в напрямку Джозефа. Дуже кортіло зупинитися, щоб побачитися з Томмі, але він вирішив цього не робити: що менше людей вважатиме його божевільним, то краще.
Машин траплялося небагато. Імнаха та інші дороги були в чудовому стані, а погода о цій порі виявилася кращою, ніж він очікував. Здавалося, що далі він просувається, то більше уповільнюється рух, наче хижа відштовхує його від себе. Джип в’їхав у сніг, долаючи останні милі дороги, яка мала привести його вниз, до хижі. На тлі роботи двигуна він чув, як колеса вперто чавлять снігову кору. Після кількох хибних поворотів Мак нарешті з’їхав із дороги й зупинився на ледь помітній колії. Годинник показував полудень.
Він просидів у машині хвилин із п’ять, дорікаючи собі за рішення приїхати сюди. З кожною милею, що віддаляла його від Джозефа, поверталися спогади, які, завдяки чималій кількості адреналіну в крові, ставали все чіткішими. З’явилася впевненість, що далі їхати не слід. Однак чинити опір внутрішньому бажанню дізнатися правду було неможливо. Продовжуючи сперечатися із самим собою, Мак застібнув пальто й потягнувся по шкіряні рукавиці.
Він стояв і дивився на стежку, зважуючи, чи варто залишити все в машині та порожнем пройтися милю або дві до озера. Принаймні тоді йому не доведеться нести все на собі під гору, коли він повертатиметься, а це, як він припускав, станеться незабаром.
Було досить холодно — від його подиху в повітрі утворювалася пара. Відчувалося, що ось-ось піде сніг. Біль, що накопичувався в шлунку, зрештою призвів до паніки. І всього лиш через п’ять кроків його так добряче знудило, що він впав на коліна.
— Прошу, допоможи! — простогнав Мак. Піднявшись на тремтячі ноги, він зробив іще один крок від автівки. А потім зупинився й повернувся назад. Відчинивши пасажирські дверцята, почав щось навмання шукати серед речей і, намацавши, витягнув звідти бляшанку. Потім зняв кришку й дістав те, що шукав, — улюблену фотографію Міссі. Він взяв світлину разом із запискою, а коробку поклав на місце. На мить зупинившись, подивився на бардачок. Після деяких вагань відкрив його, дістав пістолет, перевірив, чи той заряджений і на запобіжнику. Випроставшись, зачинив дверцята й сунув зброю за пасок на спині. Потім озирнувся й повернувся обличчям до стежки. Глянувши востаннє на фотографію, поклав її до кишені сорочки разом із запискою. Якщо його знайдуть мертвим, то хоча б знатимуть, що він тут робив.