— Дякую вам усім… Можна трохи рису?
— Звичайно. Ми куштували б зараз неймовірний японський соус, якби хтось із жирними руками, — Тато кивнула на Ісуса, — не вирішив перевірити, чи стрибатиме він у мисці.
— Та ну тебе! — відгукнувся Ісус, жартівливо захищаючись. — Руки виявилися слизькими. Що я міг вдіяти?
Тато підморгнула Маку, передаючи йому рис.
— Тут справді ніхто не допоможе.
Усі засміялися.
Розмова була звичайною. Мака розпитували про дітей, окрім Міссі, про їхні успіхи й невдачі. Коли він сказав, що хвилюється за Кейт, усі троє стурбовано закивали, проте жодної поради так і не пролунало. Він також відповів на кілька запитань про своїх друзів — Сарайю, здавалося, найбільше цікавить Нен. Зрештою Мак ризикнув запитати те, чим наразі переймався найбільше.
— Я розповідаю вам усе про своїх дітей, Нен, друзів, але ви і так маєте це знати. Таке враження, що ви чуєте про це вперше.
Сарайю нахилилася над столом і взяла його руку.
— Маккензі, пам’ятаєш нашу попередню розмову про обмеження?
— Нашу розмову? — Мак подивився на Тата, яка кивнула із розумінням.
— Не можна розказати щось одному з нас і одночасно не розповісти решті, — усміхнено мовила Сарайю. — Пам’ятаєш, що рішення залишатися на землі — це вибір, який має на меті сприяти стосункам і поважати їх. Ти граєш із дітьми або розфарбовуєш малюнок не для того, щоб показати свою перевагу. Радше, ти робиш вибір на користь власного обмеження, аби тільки розвивати стосунки. Ти навіть готовий поступитися у змаганнях, щоб виявити любов. Головне тут не перемога чи поразка, а любов і повага.
— Тому, коли я розповідав вам про дітей…
— Ми обмежили себе з поваги до тебе. Ми не використовували знання про твоїх дітей. Ми слухали так, наче вперше чули про них, що принесло нам справжню насолоду.
— Мені це подобається, — промовив Мак і відкинувся на спинку стільця.
Сарайю стиснула його руку.
— Мені теж! Справжні стосунки ніколи не будуються на владі, а найкращий спосіб позбутися бажання володарювати — вибір на користь самообмеження, тобто служіння іншим. Люди часто так роблять: доглядають немічних і хворих, піклуються про бідних, проявляють любов до старих і молодих, сумлінно служать своєму начальству, а також допомагають тим, чий розум десь блукає.
— Добре сказано, Сарайю, — похвалила Тато, її обличчя сяяло гордістю. — Я помию посуд пізніше. А зараз присвятимо час молитві.
Мак ледь приховав усмішку від самої думки, що в Бога є час молитви. Одразу спливли в пам’яті спогади із дитинства про сімейне спілкування з Богом, не завжди приємне. Здебільшого це був нудний час, коли слід було давати правильні відповіді або, інакше кажучи, давати відомі відповіді на давно відомі запитання, намагаючись не заснути впродовж занадто тривалих молитов батька. А коли той пиячив, сімейні молитви перетворювалися на жахливе мінне поле, де неправильна відповідь або необережний погляд могли спричинити справжній вибух.
Мак уже був готовий, що Ісус дістане велику стару Біблію короля Якова. Натомість той потягнувся над столом і взяв руки Тата в свої так, щоб шрами на зап’ястках було добре видно. Мак сидів, прикутий до місця, спостерігаючи, як Ісус цілував Татові руки, потім, дивлячись їй у вічі, сказав:
— Тату, мені сподобався твій сьогоднішній вчинок, коли ти виявила готовність взяти біль Мака на себе, але дала йому можливість самому обрати найприйнятніший час. Ти звеличила його, ти звеличила мене. Слухати, як ти шепочеш слова втіхи й любові йому в серце, — справжня насолода. Яке то щастя — бути твоїм сином!
Маку здалося, що він тут зайвий, але ніхто на це не зважав. Він все одно не знав, куди подітися. Перебувати в присутності любові, яка нівелює всі внутрішні заборони, було чудово, хоча він не розумів повністю, що відчуває насправді. Що він бачив? Щось надзвичайно просте, тепле, особисте, щире, святе. Святість для Мака завжди була холодним і далеким поняттям, але не цього разу. Побоюючись, що будь-яка ініціатива може порушити настрій моменту, він сам стулив очі та склав руки перед собою. Нарешті після деякої паузи почув, як Ісус, відсунувши стільця, ніжно сказав:
— Сарайю, ти миєш, я витираю.
Мак розплющив очі тоді, коли вони вдвох, усміхаючись одне одному, вже збирали тарілки й несли їх на кухню. Кілька хвилин він просидів на місці, не знаючи, що робити. Тато кудись поділася, решта займалися посудом… тож рішення народилося спонтанно. Мак узяв столове срібло, склянки й теж пішов на кухню. Тільки-но він виклав усе перед Сарайю, Ісус кинув йому рушника, і вони обидва заходилися витирати вимитий посуд.