— Знаєш, — відгукнувся Мак, вражений неймовірністю ситуації, тим, де і з ким він перебував, — інколи ти говориш так… Я маю на увазі, що я лежу поруч із Всемогутнім Богом, а ти говориш так, наче…
— Людина? — припустив Ісус. — Тільки не дуже вродлива.
І він засміявся, спочатку неголосно, стримуючи себе, потім, після кількох пирхань, сміх буквально вирвався з нього. Сміх виявився заразливим, і Мак відчув, що його теж захопило веселощами, які виривалися назовні з глибини його єства. Він уже давно так не сміявся. Ісус підсунувся ближче до нього й обійняв, сам не в змозі зупинитися. У цей момент Мак відчув себе чистішим, живішим і здоровішим відтоді… він і сам не пам’ятав відколи.
Поступово вони заспокоїлися й знову запанувала тиша. Здавалося, навіть жаби припинили кумкати. Мак уже відчував докори сумління через те, що дозволив собі сміятися. Його знову почав поглинати Великий Сум.
— Ісусе, — прошепотів він пригнічено, — я почуваюся таким покинутим.
Ісус стиснув руку Мака й не відпускав.
— Знаю, Маку. Але це не так. Я з тобою. Мені прикро, що ти так почуваєшся, проте послухай мене уважно. Ти не покинутий.
— Сподіваюся, що так, — сказав Мак. Слова нового друга дещо послабили внутрішню напругу.
— Ну що, ходімо, — запропонував Ісус, підводячись, — завтра на тебе чекає великий день. Уже пора спати.
Він поклав руку Макові на плече, і вони пішли до хижі. Раптом Мак відчув смертельну втому. День виявився таким довгим. Можливо, вранці він прокинеться вдома, у своєму ліжку? У глибині душі він сподівався, що цього не станеться.
8. СНІДАНОК ПЕРЕМОЖЦІВ
Зростання передбачає зміни,
а з ними й ризик переходу від відомого до невідомого.
Автор невідомий
Діставшись приділеної йому кімнати, Мак виявив, що дещо з одягу, який він залишив у машині, лежало акуратним стосом на тумбочці, а дещо висіло в прочиненій шафі. На свій подив, на нічному столику він також побачив гедеонівську Біблію. Мак навстіж відчинив вікно, впустивши свіже нічне повітря, чого Нен ніколи не дозволяла робити вдома через страх перед усім, що повзає, зокрема павуками. Затишно влаштувавшись під важкою ковдрою, наче дитина, Мак спромігся прочитати лише кілька рядків із Біблії, і книга якось сама вислизнула з рук. Світло також зникло, а потім хтось поцілував його в щоку, і він, легко відірвавшись від землі, полетів уві сні.
Люди, які ніколи не літали уві сні, можливо, вважають балачки про це безглуздими, але глибоко в серці вони, напевно, таки заздрять тим, хто розповідає про свій досвід. Мак не літав уві сні вже багато років, мабуть, відтоді, відколи з’явився Великий Сум, але тієї ночі він високо ширяв у зоряному небі. Повітря було прозорим і приємним, хоча й прохолодним. Він мчав над озерами й річками, перетинаючи океанські узбережжя й безліч островів, навколо яких виднілися рифи.
Дивна річ, Мак уже давно навчився літати в своїх снах. Він підносився над землею без жодної підтримки — сам собою, без допомоги крил чи будь-якого літального апарату. Спочатку через страх або, якщо точніше, небезпеку падіння йому вдавалося пролетіти лише кілька дюймів. Польоти на фут чи два, а згодом і більше надали впевненості. Цьому сприяло й відкриття, що падіння, більше схоже на повільне підскакування, взагалі не болюче. Часом траплялося, що він досягав хмар, літав на великі відстані й м’яко приземлявся.
Мак летів небом над верхівками гір, кришталево прозорими береговими лініями, насолоджуючись польотом, коли щось несподівано схопило його за ногу й смикнуло донизу. За лічені секунди його скинули з неба й грубо жбурнули у дорожню багнюку. Землю струсонув грім, а дощ миттєво намочив його до нитки. І у спалаху блискавки знову з’явилося воно, обличчя його доньки, яка беззвучно вигукнула «тато», а потім обернулася, щоб зникнути в темряві. Її червоний сарафан було видно ще кілька хвиль, а потім і він зник. Мак щосили намагався звільнитися, але ще більше загрузав у багнюці. Саме тоді, коли його затягувало вже з головою, він прокинувся, важко дихаючи.
Оскільки серце не припиняло гупати, а розум ще не позбувся образів уявного жахіття, Мак не одразу усвідомив, що це був лише сон. Навіть коли таке усвідомлення з’явилося, збудження залишилося. Сон нагадав про Великий Сум, і, ще не вставши з ліжка, Мак змушений був боротися, торуючи собі шлях крізь відчай, який останнім часом поглинав його живцем.