— Мабуть. Принаймні мені так здається. Чи не сприяли ви вбивству багатьох людей, як ми це бачимо в Біблії? Ви просто не відповідаєте вимогам.
— Я розумію, як це повинно було тебе дезорієнтувати, Маку. Але якщо хтось із себе когось вдає, так це ти. Я є, ким є, і не намагаюсь відповідати якимось вимогам.
— Але ви закликаєте мене повірити, що ви — Бог, а я просто не бачу… — Мак не знав, як закінчити речення, тому вирішив поступитися.
— Я не прошу тебе в щось вірити. Однак можу запевнити: тобі буде значно простіше прожити цей день, якщо ти приймеш усе таким, яким воно є, замість того, щоб керуватися своєю упередженою думкою.
— Якщо ви Бог, хіба ви не виливаєте на землю чашу свого гніву й не відправляєте людей до вогняного озера? — Мак відчув, як усередині знову закипає гнів, породжуючи нові запитання. Хоча він був злий на себе за нестачу самоконтролю, усе ж таки запитав:– Якщо відверто, хіба вам не подобається карати тих, хто вас розчаровує?
Після цих слів Тато залишила свої приготування й повернулася до Мака. Він міг бачити глибокий сум в її очах.
— Маккензі, я не та, за кого ти мене маєш. Мені не потрібно карати людей за їхні гріхи. Гріх — це вже покарання, яке поглинає зсередини. Карати — не моя мета. Навпаки, я радію, коли маю можливість загоїти гріховні рани.
— Не розумію…
— Саме так. Не розумієш… — мовила вона із сумною усмішкою на обличчі. — Ми ще не завершили.
Саме в цей момент через задні двері ввійшли Ісус і Сарайю. Вони сміялися, повністю захоплені власною розмовою. На Ісусові був той самий одяг, що й напередодні: джинси, легенька сорочка блакитного кольору із комірцем, на ґудзиках, яка неабияк підкреслювала його карі очі. Сарайю, навпаки, була одягнена в щось таке вишукане й мережане, що її вбрання розліталося від найлегшого вітерцю або навіть вимовленого слова. Від кожного руху візерунки усіх кольорів веселки виблискували та змінювали свою форму. Маку стало цікаво, чи вона взагалі коли-небудь зупиняється, у чому, власне кажучи, він дуже сумнівався.
Тато нахилилася, щоб зазирнути Макові в очі.
— Ти ставиш дуже важливі запитання. Обіцяю, що ми їх розглянемо. А зараз насолоджуймося сніданком.
Мак кивнув, трохи збентежений, і подивився на стіл. Зрештою, він відчував голод, а їжі було вдосталь.
— Дякую за сніданок, — сказав він Татові, поки Ісус і Сарайю займали свої місця.
— Що? — вигукнула Тато із удаваним жахом у голосі. — Ти навіть не схилиш голову і не заплющиш очі? — вона попростувала на кухню, не припиняючи буркотіти: — Ай-ай-ай! Куди котиться світ? — потім махнула йому рукою через плече: — На здоров’я, любий!
За якусь мить Тато повернулася ще з однією стравою, що надзвичайно апетитно пахла.
Вони передавали їжу одне одному. Мак був приголомшений тим, як Тато долучилася до розмови, яку вели Ісус і Сарайю. Ішлося про примирення членів сім’ї, які живуть окремо, але не це вразило Мака. Дивовижною була манера їх спілкування. Він ніколи не бачив, щоб троє людей ділилися своїми думками у такій простоті. Здавалося, кожен переймається іншими більше, ніж собою.
— А що ти скажеш, Маку? — запитав Ісус, подавши йому знак рукою.
— Не маю жодного уявлення, про що ви говорите, — відповів Мак, буквально запихаючись смачною городиною. – Але мені подобається те, як ви це робите.
— Тпру! — вигукнула Тато, повернувшись із кухні з іншою стравою. — Не поспішай із овочами, бо не знатимеш, де подіти енергію.
— Добре, спробую запам’ятати, — відповів Мак, приймаючи їжу з її рук. Тоді, повернувшись до Ісуса, додав: — Мені подобається, як ви ставитеся одне до одного. Я зовсім не цього очікував від Бога.
— Що ти маєш на увазі?
— Я знаю, що Бог один, один у трьох особах. Але ви так люб’язно спілкуєтесь. Хіба один із вас не головніший за інших?
Троє співрозмовників перезирнулися так, наче ніколи не чули такого запитання.
— Я маю на увазі, — поспішив пояснити Мак, — що завжди був схильний думати, наче Батько віддає накази, а Ісус підкоряється, виконуючи їх. Не впевнений, яку роль тут відіграє Святий Дух. Він… тобто вона… — добираючи слів, Мак намагався не дивитися на Сарайю. — Зрештою, Дух завжди здавався схожим на…
— Вільний Дух? — припустила Тато.
— Точно, вільний Дух, який все одно підкоряється Батькові. Я зрозуміло висловився?
Ісус глянув на Тата, докладаючи зусиль, аби залишатися серйозним чи принаймні справляти таке враження.
— Ти розумієш це, Авво? Якщо відверто, я не маю жодного уявлення, про що говорить ця людина.
Тато зморщила обличчя так, ніби була максимально зосереджена.