Сарайю встала з-за столу.
— Маккензі, — запропонувала вона, — якщо хочеш, можеш піти й допомогти мені в саду. Потрібно дещо завершити до завтрашнього свята. Гадаю, ми зможемо продовжити нашу розмову там. Підеш зі мною?
— Звісно, — відгукнувся Мак і також підвівся.
— Останнє зауваження, — кинув він, озирнувшись: — Я не можу уявити жодної мети, яка б це виправдовувала.
— Маккензі, — Тато обійшла навколо столу, щоб його обійняти, — ми не виправдовуємо. Ми викупляємо.
9. КОЛИСЬ ДАВНО В ДАЛЕКОМУ-ДАЛЕКОМУ САДУ
Навіть якби ми знайшли ще один Едемський сад,
ми не змогли б ані насолодитися ним повністю,
ані залишитися в ньому назавжди.
Генрі Вандайк
Мак щосили намагався не відставати від Сарайю, коли вони йшли вздовж стежки поміж рядами смерек. Іти за такою істотою було все одно, що наздоганяти сонячний промінь. Здавалося, крізь неї проходить світло, створювалося враження, що вона присутня одночасно в багатьох місцях. Природа Сарайю була радше ефірною, сповненою живих тіней, різноманітних відтінків кольору та руху. «Не дивно, що багатьом людям ніяково спілкуватися з нею, — спало на думку Макові, — вона явно не з тих, чиї вчинки можна передбачити».
Мак докладав максимум зусиль, щоб не зійти зі стежки. Він побачив дивовижний сад зі смереками й фруктовими деревами, розбитий на ділянки не більше акра. Невідомо чому, але Мак очікував побачити ідеально впорядкований сад в англійському стилі. Проте все мало зовсім інший вигляд!
Кольори були хаотичними. Очі даремно намагалися виявити хоч якусь закономірність у шаленій неповазі до порядку. Поміж навмання насіяних овочів і трав, які Мак бачив уперше в житті, можна було побачити сліпучо-яскраві бризки квітів. Сад був бентежним, вражаючим, неймовірно гарним.
— Якщо дивитися згори, можна побачити фрактал, — задоволено мовила Сарайю, обернувшись через плече.
— Що? — розсіяно перепитав Мак. Його розум намагався осмислити силу-силенну порухів різноманітних відтінків. Із кожним кроком візерунок, який він начебто починав розуміти, змінювався, набуваючи нової, неповторної форми.
— Фрактал… — мається на увазі проста і впорядкована річ, яка насправді складається з багатьох однакових фрагментів, немає значення якого розміру, що повторюються незчисленну кількість разів. Фрактал — це безкінечно складна структура. Вони в мене всюди, бо я їх дуже люблю.
— А здається, начебто тут суцільний безлад, — пробурмотів Мак собі під ніс.
Сарайю зупинилася й озирнулася до Мака із сяючим обличчям.
— Дякую, Маку! Який комплімент! — вона знову обвела поглядом сад. — Це саме те, що ти думаєш, тобто суцільний безлад. Але, — вона, так само сяючи, знову подивилася на Мака, — цей безлад фрактальний.
Сарайю підійшла до якоїсь трави, зірвала з неї кілька верхівок і повернулася до Мака.
— Ось, — мовила вона, її голос був схожий на музику. — Тато за сніданком не жартувала. Раджу пожувати цю зелень кілька хвилин. Вона зупинить «природний рух» городини, якої ти переїв. Ти, мабуть, розумієш, що я маю на увазі.
Мак усміхнувся, узяв листя й почав жувати.
— Так, але ті овочі були такими смачними! — У животі в нього вже починало трохи бурчати, це зменшило приголомшливе враження від буяння зелені навколо. Смак зірваного листя виявився приємним, схожим на м’яту та якісь інші спеції, хоча він не міг пригадати, як точно вони називаються. Поки вони йшли, бурчати в животі стало менше, і Мак розслабився, усвідомивши, що до цього часу занадто напружувався.
Він мовчки йшов за Сарайю, але швидко зрозумів, що його неабияк відволікають сліпучі кольори: фіолетові та яскраво-червоні, помаранчеві й відтінку шартрези, змішані з платиною й фуксією, а також незліченні зелені й коричневі барви. Запах стояв приголомшливий і п’янкий.
Сарайю, здавалося, була зосереджена на виконанні конкретного завдання. Вона могла промайнути повз нього, немов грайливий вітер, що, власне, підтверджувало її ім’я, тому Мак ніяк не міг зрозуміти, в який бік він дме. Іти за нею виявилося непросто. Це нагадало йому те, як він частенько поспішає за Нен у торговельному центрі.
Сарайю йшла садом, зриваючи різноманітні трави й квіти, які вона одразу доручала нести Маку. Нашвидкуруч зібраний букет дедалі більшав, перетворившись на джерело ні на що не схожих пікантних запахів. Аромат був такий густий, що він майже відчував його на смак.