— З якою метою? — поцікавився Мак.
— А чому діти так полюбляють грати в хованки? Запитай у будь-кого, хто охоплений пристрастю досліджувати, відкривати й творити. Рішення приховати від вас стільки див – це вияв любові, дар, що полягає в самому процесі життя.
Мак обережно простягнув руку й узяв отруйну рослину.
— Якби ви не сказали, що торкатися її безпечно, вона б мене вжалила?
— Звичайно! Але коли зробити таке пропоную тобі я — це зовсім інша річ. Для будь-якої створеної істоти автономія — це безглуздя. Свобода передбачає довіру та покору в межах взаємин любові. Тому, якщо ти не чуєш мого голосу, краще не поспішати й спробувати зрозуміти природу рослини.
— Навіщо взагалі створювати отруйні рослини? — запитав Мак, віддаючи гілку.
— Із твого запитання випливає, що отрута — це погано, що таке творіння позбавлене сенсу. Чимало так званих шкідливих рослин, як, наприклад, ця, мають неймовірні цілющі властивості або ж, за умови поєднання із чимось іншим, стають у пригоді для найдивніших речей. Люди полюбляють проголошувати щось добрим чи поганим, не розуміючись на цьому.
Коротка перерва, яка, напевно, була влаштована заради Мака, завершилася, і Сарайю вручила йому невеличку лопату, а сама взяла граблі.
— Щоб належно підготувати ґрунт, потрібно викопати коріння всіх чудових рослин, які тут колись росли. Це складна робота, але виконати її необхідно. Треба, щоб старого коріння не залишилося, щоб воно не змогло прорости й зашкодити насінню, яке ми кинемо в землю.
— Добре, — пробурмотів Мак, опускаючись на коліна посеред тільки-но почищеної ділянки. Сарайю вміло занурювала руку в землю, відшуковувала там кінці коріння й без жодних зусиль витягувала їх на поверхню. Найкоротші корінці вона залишала Макові, який викопував їх лопаткою. Тоді вони струшували з коріння землю й кидали його на купу.
— Я спалю це пізніше, — пояснила Сарайю.
— Ви сказали, що люди проголошують щось добрим чи поганим, насправді не розуміючись на цьому, — нагадав Мак, струшуючи землю із корінця.
— Так. Я мала на увазі Дерево пізнання добра і зла.
— Дерево пізнання добра і зла? — перепитав Мак.
— Саме так! — ствердила вона, не припиняючи роботи. – Тепер ти розумієш, чому плід із цього дерева виявився таким руйнівним для вас?
— Ніколи про це не розмірковував, — сказав Мак, заінтригований розмовою. — І що, колись насправді був сад? Я маю на увазі Едемський сад і все таке.
— Звичайно! Я ж казала, що полюбляю садівництво.
— Комусь це точно буде незрозуміло. Чимало людей вважає, що це міф.
— Така помилка не смертельна. Чутки про славу часто ховаються в тому, що, на думку багатьох, є міфами й казками.
— У мене є кілька друзів, яким це точно не сподобається, – зауважив Мак, намагаючись упоратися з особливо впертою рослиною.
— Ну то й що. Мені особисто це подобається.
— Дивно, — визнав Мак із дещо саркастичною посмішкою. Він копнув трохи глибше й вільною рукою витягнув коріння. – А про Дерево добра і зла можеш розповісти?
— Саме про це ми говорили під час сніданку, — відповіла вона. — Але дозволь спочатку запитати: коли з тобою щось трапляється, як ти визначаєш, добре це чи погано?
На якусь мить Мак замислився.
— Я про це насправді не думав. Ризикну добрим назвати те, що мені подобається, надає мені відчуття безпеки чи задоволення. Злим, навпаки, назву те, що приносить біль або коштує більше, ніж я бажаю.
— Досить суб’єктивно, чи не так?
— Мабуть.
— Наскільки ти впевнений у своїй здатності відрізняти добро від зла?
— Якщо відверто, — відповів Мак, — мій гнів здається мені виправданим, коли хтось становить загрозу моєму «добру», на яке, на мою думку, я заслуговую.Не впевнений, що окрім думки інших в мене є достатнє логічне підґрунтя для розділення добра та зла, — він зупинився, щоб перевести подих. — Усе здається егоїстичним і егоцентричним. Навіть якщо подивитися в минуле, то там також навряд чи знайдеться щось обнадійливе. Деякі речі, задумані як добро, виявилися руйнівними, а те, що на перший погляд видавалося злим…
Мак вагався, не знаючи, як висловити думку, але Сарайю його перервала:
— Виходить, ти сам визначаєш, що добро, а що зло. Ти стаєш суддею. І те, що ти називаєш добром, змінюється під впливом часу й обставин. А що найгірше, — вас мільйони, і кожен вирішує, що добро, а що зло. Відповідно, коли твоє добро і твоє зло перетинаються з добром і злом сусіда, трапляються суперечки, навіть війни, — усі кольори, якими мінилася Сарайю, потемнішали, поки вона говорила. Чорний і сірий змішалися, кидаючи тінь на райдужні відтінки– Отже, якщо насправді не існує абсолютного добра, тоді в тебе немає ніяких підстав судити. Це все просто слова, і кожен може легко замінити слово «добро» на слово «зло».