— Зрозуміло, в чому проблема, — погодився Мак.
— Проблема? — зірвалося з вуст Сарайю, яка підвелася й подивилася йому в очі. Вона була сповнена обурення, втім Мак бачив, що воно не спрямоване на нього особисто. – Це точно! Рішення з’їсти плід із того Дерева розділило Всесвіт, відокремило духовне від фізичного. Вони померли, і своїм останнім подихом відкинули самого Бога. Хіба це не трагедія?! — під час цієї палкої промови Сарайю повільно піднялася над землею, потім опустилася, її голос стишився до шепоту, але звучав досить виразно. — Це був день Великого Суму.
Вони мовчали хвилин десять, продовжуючи працювати. Поки Мак відкопував коріння й кидав на купу, його розум напружено намагався усвідомити значення почутого. Нарешті він знову порушив тишу:
— Тепер я розумію, — визнав Мак, глибоко зітхнувши, – масу сил та енергії витрачаю на здобуття того, що вважаю добром, наприклад, фінансової незалежності, здоров’я, пенсії тощо. Не менше енергії та хвилювань забирає страх перед тим, що вважаю злом.
— Влучно сказано, — тихо мовила Сарайю. — Запам’ятай: незалежність дає можливість вам грати в Бога. Ось чому частина тебе не хоче мене бачити. Щоб укласти власний список добра та зла, ми вам не потрібні. Проте, якщо у вас з’явиться хоча б найменше бажання позбутися божевільної пристрасті до незалежності, без нас не обійтися.
— Чи є хоч якийсь спосіб це виправити? — запитав Мак.
— Слід відмовитися від права самим вирішувати, що добро, а що зло. Ці ліки непросто проковтнути, обравши життя в мені. Аби довіритися мені й навчитися перебувати в моїй благодаті, потрібно мене добре знати.
Сарайю обернулася до Мака, принаймні так йому здалося.
— Маккензі, так само, як слово «темрява» означає відсутність світла або слово «смерть» — відсутність життя, «зло» — це слово, яке ми вживаємо для позначення відсутності добра. Темряву можна зрозуміти лише в контексті світла, а зло — лише в контексті добра. Насправді, окремо вони не існують, оскільки я — Світло й Добро. Я також Любов, і в мені немає темряви. Отже, Любов і Добро таки існують. Однак, віддаляючись від мене, ви занурюєтесь у темряву. Проголошуючи незалежність, ви підпадаєте під владу зла, адже без мене ви все приймаєте на себе. А це смерть, оскільки ви віддалилися від мене, тобто від самого Життя.
Неймовірно! — вигукнув Мак. — Це справді допомагає. Але я також розумію, що відмовитися від власної незалежності буде непросто. Це ж означає…
— … що, наприклад, добром може бути виявлений рак або втрата прибутків чи навіть і життя, — підхопила Сарайю.
— Так, але скажіть це людині, в якої виявили рак, або батькові, чию доньку замордували, — випалив Мак саркастичніше, ніж сам того хотів.
— О, Маккензі, невже ти думаєш, що ми про них забули? – спробувала переконати його Сарайю. — Кожен із них у центрі іншої, ще нерозказаної історії.
— Але, — Мак, ледь стримуючись, устромив лопатку в твердий ґрунт, — хіба в Міссі не було права на захист?
— Ні, Маку. Дитину захищено тому, що її люблять, а не тому, що в неї є право на захист.
Ці слова змусили його завмерти. Здавалося, вони якимось дивним чином перевернули весь світ, а він намагався віднайти під ногами твердь. Не могло ж такого бути, щоб він не мав жодних прав, на які можна спертися.
— А як тоді щодо…
— Права з’являються у тих, хто вижив, щоб їм не докладати зусиль до справжніх стосунків, — втрутилася вона.
— Але якщо я відмовлюся від права…
— Тоді почнеш пізнавати дивовижне й захопливе життя в мені, — знову перебила вона.
Мак не міг приховати свого збентеження й запитав голосніше:
— Хіба в мене немає права?
— Хочеш завершити речення, щоб тебе не перебивали? Ні, у тебе немає права! Але поки ти вважатимеш, що воно є, дратуватимешся щоразу, коли тебе переб’ють, навіть якщо це сам Господь Бог.
Мак був спантеличений. Він дивився на неї та не знав, сміятися чи обурюватися. Сарайю усміхнулася.
— Маккензі, Ісус не претендував ні на які права. Він сам вирішив стати слугою й мати близькі стосунки з Татом. Він відмовився від усього та своїм залежним життям відчинив двері, аби ви могли бути настільки вільними, щоб уже не згадувати про якісь права.
У цей момент на стежці з’явилася Тато з двома паперовими пакетами в руках, радо всміхаючись.