— Мені здається, ви чудово порозмовляли! — вона підморгнула Макові.
— Якнайкраще! — вигукнула Сарайю. — І знаєш що? Він сказав, що у нашому саду суцільний безлад. Хіба це не прекрасно?
Вони обидві усміхалися Макові, який іще не впевнився, що його не розігрують. Гнів трохи вщух, проте обличчя його ще палало. Жінки, здається, не звертали на це жодної уваги.
Сарайю потягнулася й поцілувала Тата в щоку.
— Ти маєш гарне відчуття часу. Маккензі зробив усе, що я від нього хотіла, — вона повернулася до нього: — Ти неймовірний! Дякую за допомогу!
— Я ж майже нічого не зробив, — здивувався Мак. — Тільки подивіться на цей безлад, — він обвів поглядом сад. – Насправді він гарний, і в кожній рослині я бачу тебе, Сарайю. Незважаючи на те, що тут ще багато роботи, у мене таке враження, ніби я вдома.
Жінки перезирнулися й усміхнулися.
Сарайю підійшла ближче до Мака, ніби порушуючи його особистий простір.
— Так і повинно бути, бо цей сад — твоя душа. Ти сам є цим безладом. Ми усі разом працюємо в твоїй душі. Вона така дика, чудова й безупинна у своєму зростанні. Тобі вона здається невпорядкованою, але я особисто бачу в ній ідеальні форми, що з’являються й живуть, як справжній фрактал.
Від цих слів Мак ледь не втратив самовладання. Він знову подивився на сад, його сад, який, будучи неймовірно гарним, надзвичайним, утворював собою суцільний хаос. Сарайю любила цей безлад. Тут навіть перебувала Тато. Осягнути все це було складно, і він знову мусив стримувати емоції, що збиралися вирватися назовні.
— Маккензі, якщо не заперечуєш, Ісус хотів би з тобою прогулятися. Я спакувала вам у дорогу обід, якщо ви зголоднієте. Чекаю вас на чай, і не раніше.
Поки Мак брав пакети з їжею, Сарайю поцілувала його в щоку та зникла — як, він, власне кажучи, і не помітив. «Наче вітер», — зауважив він, спостерігаючи за рухом рослин, які в повазі схилялися на її шляху. Коли він знову обернувся до Тата, вона теж уже зникла. Отож він попрямував до майстерні, де на нього чекав Ісус. Здавалося, у них була призначена зустріч.
10. ПРОГУЛЯНКА ПО ВОДІ
Цей світ новий — нові простори.
Поглянь, належить він тобі!
Цей світ новий крізь хвилі в морі
Видніється удалині.
Девід Вілкок
Ісус щойно відшліфував останній кут схожого на труну ящика, що стояв на столі в майстерні. Провів пальцями по гладесенькому краю, задоволено кивнув і відклав убік наждачний папір. Він стояв на порозі та струшував тирсу з джинсів і сорочки, поки Мак до нього наближався.
— Привіт, Маку! Я щойно впорався з роботою на завтра. Може, пройдемося?
Мак одразу пригадав їхню останню прогулянку під зорями.
— Із задоволенням, — відповів він. — Чому ви всі так наголошуєте на завтрашньому дні?
— Для тебе це буде великий день, заради нього ти, власне, тут. Ходімо мерщій! На тому березі озера є особливе місце, я хочу тобі його показати. Звідти відкривається дивовижний краєвид, але це важко описати словами. Звідти можна навіть верхівки найвищих гір побачити.
— Звучить непогано, — із ентузіазмом відгукнувся Мак.
— Наш обід уже в тебе, отож вирушаймо.
Замість того, щоб обійти озеро з якогось боку стежинкою, що мала там бути, як уявляв Мак, вони попрямували до причалу. День випав чудовий. Сонце гріло, та не пекло, повівав свіжий духмяний вітерець, він пестив їхні обличчя.
Мак гадав, що вони візьмуть одне з каное, прив’язаних до опори причалу, тому дуже здивувався, коли Ісус, не вагаючись, пройшов повз третє, останнє з них. На краєчку пірса Ісус обернувся до Мака й усміхнувся.
— Тільки після тебе, — запропонував він із дещо глузливою посмішкою й вклонився.
— Ти, певне, жартуєш, — обурився Мак. — Я гадав, що ми зібралися на прогулянку, а не на пляж.
— Саме так. Однак, думаю, озером буде швидше.
— Узагалі, я не дуже добре плаваю. До того ж, вода, здається, до біса холодна, — поскаржився Мак. Несподівано він усвідомив, що сказав, і зашарівся: — Я маю на увазі, вода просто крижана. — Він напружено дивився на Ісуса, а той, здається, насолоджувався його зніяковінням.
— Послухай, — Ісус схрестив руки на грудях, — ми обидва знаємо, що ти гарний плавець. Якщо не помиляюсь, ти колись працював рятувальником. Вода справді холодна. Озеро глибоке. Але я не пропоную плисти. Я пропоную перейти на інший берег.
Мак нарешті почав усвідомлювати, що мав на увазі Ісус, а саме, — прогулянку по воді. Той, розуміючи його сумніви, наполягав: