— Але ж ти прийшов як чоловік. Хіба це ні про що не свідчить?
— Свідчить, але не про те, що уявляють люди. Я зійшов в образі чоловіка, щоб завершити чудову картину, на якій написане твоє сотворіння. Із першого дня ми сховали жінку всередині чоловіка так, щоб у потрібний момент її звідти дістати. Ми не створили чоловіка для самотнього життя: жінка існувала в нашому задумі із самого початку. Вивівши її на поверхню, він народив її в певному сенсі цього слова. Ми створили коло взаємин, схоже на те, що існує між нами, але для людей. Вона вийшла з нього, і тепер усі чоловіки, зі мною включно, народжуються через неї, водночас усі люди насправді походять від Бога.
— Так, я, здається, розумію, — перебив Мак. — Якби жінку було створено першою, не було б ніякого кола взаємин і, як наслідок, можливості мати рівноправні й справедливі стосунки. Правильно?
— Саме так, Маку, — Ісус усміхнено подивився на нього. — Ми прагнули створити істоту, яка б мала рівного й сильного партнера, тобто чоловіка й жінку. Однак ваша незалежність із вимогами владних повноважень насправді руйнує стосунки, яких прагне ваше серце.
— От воно що, — сказав Мак, перебираючи камінці в пошуку найбільш плаского. — Усе завжди впирається в питання влади, але наскільки це відрізняється від стосунків, які склалися між вами. Я також хотів би так жити, і з вами, і з Нен.
— Ось чому ми тут.
— Шкода, що тут немає Нен.
— О, багато що могло бути інакше, — задумливо мовив Ісус, але Мак не зрозумів, до чого це він.
Кілька хвилин панувала тиша, якщо не зважати на видихи, що супроводжували кидання камінців, та сплески води.
Ісус збирався жбурнути по воді камінець, але несподівано зупинився.
— І останнє, що тобі слід запам’ятати перед тим, як ти вирушиш далі.
Погляд Мака був сповнений подиву.
— Вирушу куди?
Ісус ніби не почув.
— Маку, ти не зможеш досягти покірності й любові самотужки. Ти не зможеш бути відданий своїм дітям, Нен чи ще комусь, і Татові також, без моєї допомоги.
— Ти хочеш сказати, — мовив Мак із деяким сарказмом, – що я навіть не зможу запитати, «що на моєму місці зробив би Ісус»?
Ісус усміхнувся.
— Це добрий намір, але погана ідея. Скажи, як це допомагає? — він замовк, знову посерйознішавши. — Моє життя не мало бути зразком для наслідування. Іти за мною не означає «бути на мене схожим», а йдеться про те, щоб позбутися своєї незалежності. Я прийшов, щоб ви мали життя, моє життя, справжнє життя. Ми зійдемо і проживемо його в тобі, щоб ти міг бачити нашими очима, чути нашими вухами, відчувати нашими руками й думати, як ми думаємо. Однак нав’язувати таку єдність ми ніколи не станемо. Якщо ти хочеш чинити те, що тобі заманеться, будь ласка. Час на нашому боці.
— Напевно, саме це мала на увазі Сарайю, коли говорила про щоденну смерть, — сказав Мак, кивнувши.
— До речі, про час, — мовив Ісус, показуючи на стежку, що вела в ліс по той бік галявини, — тобі призначено зустріч. Іди цією стежкою, куди вона тебе приведе. Там я чекатиму на тебе.
Хай як Маку кортіло продовжити розмову, він знав, що нічого з цього вже не вийде. Не промовивши ні слова, він натягнув шкарпетки та взуття, яке ще не встигло повністю висохнути. Так само мовчки підвівшись, він перетнув пляж, озирнувся, щоб іще раз помилуватися водоспадом, перестрибнув через струмок і попрямував до лісу добре второваною стежиною.
11. ОСЬ ІДЕ ГОЛОВНИЙ СУДДЯ
Хто насмілиться назвати себе суддею правди й знання,
розіб’ється на друзки під сміх богів.
Альберт Ейнштейн
Готуйся зустріти того, хто знає, як ставити запитання.
Т. С. Еліот
Мак ішов гущавиною кедрового лісу, стежка вилася вздовж водоспаду, поступово віддаляючи його від озера. Місця призначення він дістався хвилин за п’ять. Це була прямовисна скеля, в якій виднілися ледь помітні двері. Здається, саме туди потрібно було ввійти. Вагаючись, він потягнув за ручку й штовхнув. Однак рука провалилася, ніби там і не було ніяких дверей. Мак обережно ступав уперед, аж поки його тіло пройшло крізь, як здавалося, масивну кам’яну скелю. Було темно, хоч в око стрель.
Глибоко вдихнувши й простягнувши руки перед собою, Мак спромігся зробити лишень кілька невеличких кроків у морок і зупинився. Він перестав дихати зі страху, глибоко засумнівався в доцільності просування вперед. У животі закрутило, і він знову відчув Великий Сум, що всією вагою ліг на плечі, немов прагнув задушити його. Закортіло повернутися на світло, проте Мак переконав себе, що Ісус не відправив би його сюди просто так. Тому він зібрав силу волі й рушив далі.