— Водоспад! — не втримався Мак і розсміявся в душі. — Вона ніяк не може насолодитися водоспадами!
Цього разу Мак зосередився на зовнішньому вигляді Міссі, намагаючись закарбувати в пам’яті кожну деталь – вираз обличчя, руки, волосся… Тієї ж миті на обличчі дівчинки засяяла усмішка, зробивши помітнішими ямки на її щічках. Наче в заповільненій зйомці, він побачив, як виразним рухом вуст вона промовила:
— Усе добре… — і додала самим подихом: — Я люблю тебе!
Це було занадто, і Мак заридав з радості. Він не міг відвести погляду від доньки, спостерігаючи за нею через водоспад. Бачити, як вона стоїть у своїй улюбленій позі, виставивши одну ногу трохи вперед і тримаючи руку на поясі з повернутим всередину зап’ястям, було боляче.
— Із нею ж усе добре, правда?
— Краще, ніж ти собі уявляєш. Життя — то лише передпокій нової дивовижної дійсності. У вашому світі повністю реалізувати свій потенціал неможливо. Це підготовка до втілення Татових задумів.
— Чи можу я підійти? Може, один раз обійняти, поцілувати? — тихо попросив Мак.
— Ні. Міссі цього не хотіла.
— Міссі цього не хотіла?
— Саме так. Наша Міссі дуже розумна дитина. Я її люблю по-особливому.
— Ви впевнені, що вона знає про мене?
— Звісно, знає, — запевнила вона Мака. — Вона із нетерпінням очікувала на день, коли зможе гратися зі своїми братами й сестрою, зустрітися з тобою. Вона також прагнула побачитися з мамою, але цього разу не склалося.
Мак обернувся до своєї супутниці.
— Невже мої діти, разом із Міссі, перебувають тут насправді?
Так і ні. Реальна тут лише Міссі. Іншим це сниться, про що вони пам’ятатимуть частково — хто більше, хто менше. Для усіх, окрім, можливо, Кейт, це мирний і спокійний сон.
Мак спостерігав за кожним кроком Міссі.
— Вона мені пробачила?
— Пробачила що?
— Я ж її зрадив, — прошепотів він.
— Якби було що пробачати, чого насправді немає, вона б, природно, тобі пробачила.
— Але ж я не запобіг тому, що сталося. Її викрали, коли я відволікся… — голос Мака затремтів.
— Якщо пам’ятаєш, у цей час ти рятував сина. У всьому Всесвіті лише ти один вважаєш себе винним. У це не вірять ані Міссі, ані Нен, ані Тато. Може, прийшов час нарешті звільнитися від цієї брехні? І, Маккензі, якби навіть ти справді був винний, її любов більша за твою можливу провину.
Цієї миті Міссі хтось погукав, голос видався дуже знайомим. Не втримавшись від радісного поклику, вона зірвалася з місця й побігла до інших дітей. Несподівано вона зупинилася й знову підбігла до тата. Розвівши руки, наче обіймаючи його, заплющила очі й зімітувала поцілунок. Незважаючи на перепону, він обійняв її у відповідь. На мить вона застигла на місці, даруючи татові пам’ять про себе, махнула рукою, обернулася й помчала до братів і сестер.
Цього разу Мак чітко почув голос, який гукав Міссі. Це був Ісус, він грався з дітьми. Не вагаючись, Міссі стрибнула до нього на руки. Він закружляв із нею, й лише зробивши два повних оберти, поставив її на ноги. Потім усі разом зі сміхом почали жбурляти пласкі камінці, щоб ті стрибали поверхнею озера. Озвучена радість Міссі була симфонією для вух Мака. Він не міг утриматися й заплакав.
Несподівано згори без попередження заревів водоспад, закривши від Мака картину, за якою він спостерігав. Він інстинктивно відстрибнув назад. Тільки тоді помітив, що стіни печери зникли, і він стоїть у гроті по той бік водоспаду.
Мак відчув, як жінка поклала руку йому на плечі.
— Це все? — запитав він.
— Поки що! — ніжно відповіла вона. — Маккензі, суд не має нічого спільного з руйнуванням. Це — спосіб упорядкування того, що ми бачимо навколо.
— Я більше не почуваюся в глухому куті, — усміхнувся Мак.
Жінка-суддя повільно підвела його до краю водоспаду, й він побачив Ісуса, який продовжував жбурляти камінці.
— Здається, хтось на тебе чекає.
Жінка легенько стиснула плечі Мака, і той зрозумів, що вона зникла. Обережно перелізши через кам’яні брили й мокрі прискалки над прірвою, він вийшов крізь мряку водоспаду на відкритий простір.
Виснажений, але щасливий, Мак на хвильку зупинився й заплющив очі, намагаючись іще раз закарбувати в пам’яті образ Міссі. Він сподівався, що в майбутньому зможе відтворити всі подробиці зустрічі з нею.
Раптом Мак відчув, що сумує за Нен. Дуже сумує.
12. У КИТОВОМУ ЧЕРЕВІ
Люди чинять зло із надзвичайною радістю