Мак голосно засміявся та штовхнув Ісуса в бік.
— Зупинися! — закричав Ісус і завмер. Спершу Маку спало на думку, що він міг його образити, але побачив, що Ісус уважно дивиться у воду. — Ти бачив? Дивися, вона знову підпливла!
— Хто? — Мак підійшов ближче й примружився, намагаючись роздивитися, що викликало такий інтерес.
— Дивись, дивись, — пошепки мовив Ісус. — Яка краса! Майже два фути завдовжки! — І тоді Мак нарешті побачив її — величезну форель, що пливла лише за кілька футів у них під ногами й не звертала жодної уваги на метушню вгорі, спричинену її появою.
— Я намагаюся зловити її вже впродовж кількох тижнів, а вона все дражниться, — Мак із подивом спостерігав, як Ісус кидався з боку в бік, намагаючись не відстати від риби, та зрештою відмовився від цієї ідеї. Схвильований, наче дитина, він вигукнув: — Яка ж вона пречудова! Мабуть, ніколи її не зловити.
Сцена, що розгорнулася перед очима Мака, вразила його до глибини душі.
— Ісусе, а чому б тобі не наказати їй… стрибнути до тебе в човен чи зачепитися за гачок? Хіба ти не володар усього, що існує?
— Звісно, — Ісус нахилився, щоб провести рукою по воді, — але яке в цьому задоволення? — Він підняв голову й засміявся.
Мак не знав, плакати йому чи теж сміятися. Він раптом усвідомив, як сильно полюбив цього чоловіка, який був Богом.
Ісус обернувся, і вони разом продовжили свою подорож до причалу. Поки вони йшли, Мак встиг поставити ще одне запитання:
— Чи можу я дізнатися, чому ти не розповів мені про Міссі раніше, наприклад, учора, рік тому чи?..
— Помиляєшся, якщо вважаєш, що ми цього не хотіли. Ти не помічав, що в своїй скорботі нічого доброго про мене не думав. Я звертався до тебе безліч разів, але сьогодні ти вперше виявився здатним мене почути. Усі решта разів звертатися до тебе було марною справою. Захисний мур поступово пішов тріщинами, підвівши нас до цього дня. Коли хочеш щось посіяти, спершу потрібно підготувати ґрунт.
— Я не розумію, чому ми так опираємося, — задумливо мовив Мак. — Зараз це видається такою дурницею.
— Благодать теж має свій час, Маку, — розвивав думку Ісус, – якби у Всесвіті жила лише одна людина, усе було б просто. Але варто з’явитися ще одній, і ти знаєш, що станеться. Кожне ваше рішення залишає після себе слід, впливаючи на час, стосунки й решту рішень у житті. З того, що здається суцільним безладом, Тато плете дивовижний гобелен. І вона робить це з благодаттю.
— Отже, все, що мені залишається, — це йти за нею, — зауважив Мак.
— Саме так. Нарешті ти починаєш розуміти, що означає бути справжньою людиною.
Діставшись причалу, Ісус застрибнув нагору й нахилився, щоб допомогти Макові. Вони посідали й стали бовтати босими ногами по воді, зачаровано спостерігаючи, як вітер збурює поверхню озера. Першим тишу порушив Мак:
— Місце, де я побачив Міссі, було небом? Як же воно нагадує наші краєвиди!
— Відверто кажучи, Маку, наша кінцева мета — це не те уявлення про небо, яке засіло у твоїй голові, скажімо, ворота з перлин чи вулиці, вимощені чистим золотом. Насправді, це очищений Всесвіт, який дійсно схожий на світ, у якому ви живете.
— А як щодо перламутрових воріт і золота?
— Ці речі, мій брате, — почав Ісус, лігши на дошки й заплющивши очі, щоб насолодитися денним теплом, — прообраз мене й жінки, яку я кохаю.
Мак подивився на нього, щоб переконатися, чи це не жарт.
— Це прообраз моєї нареченої — Церкви, тобто окремих особистостей, які утворюють духовне місто, посеред якого тече ріка життя, а на її берегах ростуть дерева з плодами, що загоюють рани народів. Місто завжди відкрите, ворота зроблені з цілих перлин… — Ісус розплющив одне око й зиркнув на Мака, — які символізують мене! — передбачивши наступне запитання, він пояснив: — Я маю на увазі перлини, Маку, — єдине дорогоцінне каміння, народжене болем, стражданням і смертю.
— Розумію, ти — єдиний шлях до міста, але… — Мак замовк, шукаючи слушних слів, — ти говориш про Церкву як про кохану, однак я впевнений, що ніколи її не зустрічав. Вона не схожа на те місце, яке я відвідую щонеділі, — Мак адресував ці слова більше собі, сумніваючись, чи варто казати таке вголос.
— Це через те, Маку, що ти бачиш лише установу, створену людьми. Я прийшов заснувати зовсім інше. Це не споруди й не програми. Я бачу людей і їхнє життя, відчуваю живий подих єдності всіх тих, хто любить мене.