— Дуже складно врятувати того, хто тобі не може довіритися.
— Саме так. Це все, про що я прошу. Коли почнеш тонути, дозволь мені тебе врятувати.
На перший погляд прохання було нескладним, але Мак був рятувальником, аж ніяк не потерпілим.
— Ісусе, я не впевнений, що знаю, як…
— Я покажу. Дай мені лише невеличку насінину, і ми зростимо її разом.
Мак почав натягати шкарпетки й черевики.
— Сидіти поруч із тобою тут і тепер приємно. Але коли я згадую своє щоденне життя вдома, то навіть не знаю, чи зможу його зробити таким простим, як ти кажеш. Я загруз у своїх намаганнях усе контролювати, як, до речі, й решта людей. Політика, економіка, соціальні системи, рахунки, сім’я, обов’язки… — усе це так затягує. Навіть не знаю, як це змінити.
— Ніхто про це тебе й не просить, — лагідно зауважив Ісус. – Таке завдання стоїть перед Сарайю, а вона знає, як його виконати, не вдаючись до грубощів і жорстокості. Це процес, а не одноразова дія. Усе, що я хочу від тебе, щоб ти мені хоч трохи довіряв, скільки зможеш, і зростав у любові до людей, які тебе оточують, так само, як це роблю я. Змінювати чи переконувати — не твоя справа. Ти вільний любити їх безумовно.
— Саме цього я хотів би навчитися.
— Навчишся, — підморгнув Ісус.
Він підвівся й потягнувся, Мак зробив те саме.
— Виявляється, мені стільки брехали.
Ісус подивився на нього й прихилив до себе.
— Мені теж, Маку, але я їм просто не вірив.
Наблизившись до берега, вони уповільнили крок. Ісус знову поклав руку Макові на плече, ніжно обернув його до себе так, щоб їхні погляди зустрілися.
— Маку, світова система така, якою вона є. Установи, схеми, ідеології оточують людство усюди, тому уникнути цих марних спроб чогось досягти неможливо. Проте я даю силу перемогти будь-яку з владних систем, в яких ви перебуваєте: релігійну, економічну, політичну чи соціальну. Немає значення, всередині ви чи зовні, ви зростатимете в свободі, вільно пересуваючись між ними. Тільки ми разом, ти і я, зможемо вільно жити всередині цих систем і не залежати від них.
— Але стільки небайдужих мені людей повністю залежать від цих систем! — Макові одразу спали на думку його друзі, церква, що виявили любов до нього та його сім’ї. Він не сумнівався, що вони люблять Ісуса, однак були залучені до релігійної діяльності й сповнені патріотизму.
— Маку, я їх теж люблю. Ти засуджуєш багатьох із них неправомірно. А щодо тих, хто існує всередині систем і залежить від них, то нам слід служити їм, віднаходити спосіб, як вилити на них свою любов. Що скажеш? — запитав Ісус. – Не забудь, що той, хто знає мене, може жити в свободі й любити безумовно.
— Це, мабуть, і означає бути християнином? — запитання прозвучало трохи безглуздо, але Мак намагався підсумувати все сказане.
— Хто казав щось про християн? Я не християнин.
Ця думка вразила Мака своєю несподіваністю, тому він не зміг втриматися від усмішки.
— А й справді!
Вони підійшли до дверей майстерні, коли Ісус знову зупинився.
— Той, хто мене любить, може належати до будь-якої з існуючих систем. Це буддисти, мормони, баптисти, мусульмани, республіканці, демократи, а також ті, хто взагалі не голосує, не слухає недільних проповідей і не працює в релігійній організації. Серед моїх послідовників є убивці і добропорядні люди досить високої думки про себе. Це банкіри й букмекери, американці й іракці, євреї й палестинці. У мене немає бажання робити з них християн, але я хочу бачити, як вони перетворюються на Татових синів і доньок, моїх улюблених братів і сестер.
— Чи означає це, що всі дороги ведуть до тебе? — запитав Мак.
— Не зовсім, — усміхнувся Ісус, взявшись за ручку дверей. — Більшість доріг взагалі нікуди не веде. Це означає, що я готовий вирушити будь-якою дорогою, аби тільки знайти тебе, — він замовк. — Маку, мені потрібно дещо завершити в майстерні. Побачимося пізніше.
— Добре. Що мені робити?
— Що хочеш. Це твій пообідній час.
Ісус поплескав його по плечі й усміхнувся.
— І останнє. Пам’ятаєш, ти дякував мені за можливість бачитися з Міссі? Це, до речі, була Татова ідея, — із цими словами він розвернувся, помахав Макові через плече й увійшов до майстерні.
Мак одразу зрозумів, що йому потрібно робити, і пішов до хижі дізнатися, чи є там Тато.
13. ЗУСТРІЧ СЕРДЕЦЬ
У неправди безліч облич, у правди — лише одне.
Ж. Ж. Руссо