Мак усміхнувся.
— Я чув це раніше.
Тато усміхнулася у відповідь і потягнулася по тістечко.
— Я ж казала, що Софія таки достукалася до тебе. Маккензі, моя мета полягає не у твоєму чи моєму спокої, а у вираженні любові. Я прагну відділити життя від смерті, вилучити свободу з неволі, перетворити темряву на світло. Те, у чому ти вбачаєш хаос, для мене утворює фрактал. Статися має все, навіть те, що призводить до трагедій в житті тих, кого я люблю, хто мені найближчий.
— Це ви зараз про Ісуса? — тихо запитав Мак.
— Так, я люблю свого хлопця, — Тато відвернулася й похитала головою. — Усе в ньому люблю, ти ж знаєш. Одного дня ви, люди, зрозумієте, від чого він відмовився. Словами це не описати.
Мак відчув, як у ньому збурюються емоції. Татові слова про сина глибоко зачепили його за живе. Упродовж деякого часу він вагався, проте-таки наважився запитати:
— Тато, допоможеш мені дещо з’ясувати? Чого саме досягнув Ісус своєю смертю?
Тато все дивилася на ліс.
— А… — вона махнула рукою. — Нічого особливого. Лише сутності всього, чого прагнула любов ще до початку творення.
Це прозвучало сухо, але потім на її обличчі засяяла усмішка.
— Ну, це занадто широко. Чи можна деталізувати? — сміливо запитав Мак, або принаймні йому так здалося.
Почувши таке, Тато не образилася, а навпаки, знову всміхнулася.
— Оце так нахабність! Дай людині волю, і вона захоче володарювати!
Мак усміхнувся у відповідь, але рот у нього був набитий, тож він нічого не відповів.
— Як я вже казала, усе заради нього. Творіння, вся історія – заради нього. Ісус перебуває у центрі нашої мети, і лише в ньому ми можемо бути людьми. Отже, ваша доля й наші прагнення нерозривні. Інакше кажучи, усі яйця ми склали в один людський кошик. Плану «Б» не існує.
— Звучить досить ризиковано, — підсумував Мак.
— Для тебе — так, але аж ніяк не для мене. Сумнівів у тому, що я досягну поставленої мети, не може бути, — Тато нахилилася вперед, схрестила руки й поклала їх на стіл. – Любий, ти запитав, що саме Ісус зробив на хресті. Тому слухай мене уважно: завдяки його смерті й воскресінню я повністю примирилася зі світом.
— З усім світом? Ви, мабуть, маєте на увазі тих, хто вірить у вас?
— Ні, з усім світом, Маку. Я хочу сказати, що примирення – це вулиця з двостороннім рухом. Свою частину роботи я виконала повністю і, я б сказала, остаточно. Природа любові передбачає не силоміць нав’язані стосунки, а відкритий шлях.
Із цими словами Тато підвелася, зібрала посуд, щоб віднести його на кухню.
Мак похитав головою й подивився вгору.
— Отже, я не розумію примирення, тому боюся своїх почуттів. У цьому річ?
Тато нічого не відповіла, натомість похитала головою й пішла на кухню. Мак почув, як вона пробурчала собі під ніс:
— Люди часом перетворюються на таких йолопів!
Він не повірив власним вухам.
— Що я почув? Бог назвав мене йолопом? — крикнув він через скляні двері.
Мак побачив, як жінка, перед тим, як зникнути з очей, знизала плечима, потім почув її відповідь:
— Якщо тобі здається, що це про тебе, любий… Якщо так здається…
Мак відкинувся в кріслі й засміявся. Він відчув, що розмову завершено. У голові більше не залишилося вільного місця, як, до речі, і в шлунку. Він відніс решту посуду на кухню, поставив його на стіл, поцілував Тата в щоку й попрямував до виходу.
14. ДІЄСЛОВА ТА ІНШІ ВІЛЬНОСТІ
Бог — це Дієслово.
Бакмінстер Фуллер
Мак вийшов із хижі під післяобіднє сонце. Його переповнювали змішані почуття: він був витиснутий, як лимон, та водночас — збуджений і щасливий. Який дивовижний був день, а до вечора ще так далеко! Якусь мить він стояв, вирішуючи, чи прямувати йому до озера. Коли ж побачив біля причалу каное, зрозумів, що вони, напевно, завжди будуть викликати в ньому гірку посмішку, але раптом його осінила ідея — прокататися на одному з них озером, ця думка надихнула його чи не вперше за останні роки.
Мак відвязав останнє каное, легко прослизнув усередину й повеслував до протилежного берега. Упродовж кількох наступних годин він плавав озером, досліджуючи всі його закутки. Він знайшов дві річечки й кілька струмків, які або впадали до озера, наповнюючи його, або витікали до інших водоймищ у низині. А ще він відшукав чудове місце, з якого можна було милуватися водоспадом. Усюди цвіли альпійські квіти, розкидані місциною, немов кольорові мазки на картині. Усе це наповнювало його справжнім спокоєм, якого Мак не відчував багато років, а може, й ніколи.