У селі мало хто взагалі вірить в існування канадського інвестора. Натомість ходять чутки, що справжнього власника заводу варто шукати в Києві, на вулиці Банковій.
А втім, це одна з найдрібніших загадок, про які йтиметься протягом найближчих сорока хвилин нашого ефіру. Залишайтеся на хвилях Радіо Живих Мерців — першого в Україні радикального сільського радіо! Тільки брутальний дез і найоперативніші новини про кінець світу — все це тільки на ве-ве-ве зомбірадіо дот юей. Залишайтеся з нами, а поки що — мої улюбленці Сікс Фіт Андер із піснею "Десь у темряві".
— У студії ді-джей Дятел, і ми повертаємося до села Міцне й тих загадкових подій, які знаменують, що кінець світу розпочнеться саме тут, на Київщині!
До музичної паузи я встиг, здається, розповісти, що село Міцне, звідки ми виходимо в прямий ефір, протягом останнього року стрімко відроджувалося завдяки алкогольній марці "Кремінь". Тут було збудовано завод, на якому задіяли переважну більшість працездатних мешканців села, що зумовило своєрідний, як люблять казати політики, ренесанс. Село росте й розвивається на очах. Але в цього піднесення, як це часто в житті трапляється, є і зворотній бік, про що ми зараз і поговоримо.
Сьогодні я запросив до своєї студії настоятеля місцевого храму Всіх Святих — отця Дмитра. До речі, храм було зведено також на кошти "Кременя".
— Кх, кх, нуу, не зовсім так, точніше сказати — на пожертву шановного... еее... нашого земляка... Івана Петровича Чвалова.
— Це був отець Дмитро, священик села Міцне, який наважився завітати в ефір Радіо Живих Мерців, за що йому окремий... кгх... респект!
— Я би... можливо... я людина зовсім... я хотів сказати, що зробив це тільки заради моїх парафіян...
— Яким загрожує небезпека, так, отче?
— Я... не знаю. Але дещо... вказує на це... На небезпеку.
— Дорогі слухачі, я дозволю собі пояснити, що має на увазі отець Дмитро. Факт перший. Протягом останніх кількох тижнів у невеликому селі Міцне раптом різко зросла смертність...
— Ну... кх... я би так не сказав... ну... що різко зросла... смертність. Просто, ви ж розумієте, в нас село — воно ж уже було майже вимерло. А це повернулася... еее... молодь, багато людей приїхало з району, області. Бо тут... робота появилась, можливості... Й діло навіть не в тому, еее... більше людей вмирає, чи менше... воно ж по різному завжди, як Господь кому призначив... І коли старі люди Богу душу віддають, то це одне... Але ж у нас... Вже восьмий похорон на тижні... Один за одним... І там... найстаршому з них... ну, може, трохи за п'ятдесят. На все воля Божа, але тут... таке враження... що не без стороннього... еее... втручання, хоч і не мені судити, прости Господи.
— Я ще дозволю собі додати до слів отця Дмитра, що вмирають саме ті мешканці села Міцне, які працювали на заводі "Кремінь", хоча лікарі й заперечують, що тут є якийсь зв'язок.
— Ну, так, це... може, просто збіг... Бо всі на цьому заводі... навколо нього все... Але якось дивно...
— Лікарі кажуть, що всі ці смерті не пов'язані між собою, діагнози — різні, а тому немає жодних причин для хвилювання. І якби все обмежувалося тільки незрозумілим зростанням смертності...
— Ну... я би так не сказав...
— ... ніхто б і не говорив про небезпеку. Та повернемося до інших фактів. Один із них полягає в тому, що церкву, в якій служить отець Дмитро, три дні тому закрили.
— Дорогі парафіяни, я ось що хотів сказати...
— Не хотілося б вас засмучувати, отче, та саме ваші парафіяни навряд чи можуть вас зараз почути...
— Ну... якщо хтось раптом слухає... еее... цю передачу... Я вже й сам не розумію, що відбувається... Церкву не закрили... тобто... її тимчасово закрили, на реконструкцію... І якраз про це... еее... не варто хвилюватися... Я розмовляв з Іваном Петровичем, він вирішив пожертвувати ще... доволі велику суму... Там зараз, у церкві, мають розпочатися... роботи... Настінні розписи... Хори добудують, ще там багато всіляких... оздоблювальних... еее... робіт. Тож усе це на славу Божу... нема причин для всіх цих чуток... домислів...
— Але ж, отче, хіба вас не дивує, що ці роботи розпочалися саме зараз, коли в селі з кожним днем шириться паніка? А факт у тому, що церкву — закрили...
— Воно так, звісно... Я просив Івана Петровича, щоб відкрили... щоб можна було хоч якось... проводити служіння... але там... еее... свої обставини. Він запросив іноземних фахівців... і поки що не вдалося домовитись, але я переконаний... еее... що це — тимчасово, тому немає причин...