О господи, мені так важко знайти потрібні слова!
Алленові було прикро за цього лагідного, переобтяженого турботами й кволого чоловіка і водночас за свою безпорадність щодо Леслі. Відтоді як дружина приїхала серед ночі й розбудила його, вона була вдома просто сама не своя – тиха, пригнічена істота, що байдуже блукає з кімнати в кімнату й помалу згасає.
– Це не втома, – сказав Стренд. – Тут ціла низка причин. Думаю, школа в цьому не винна.
– Дякую, Аллене. Я не був певен, чи ви це помітили. Часом буває, що найрідніші люди… – Бебкок не доказав. – Школа, вся її атмосфера, коли семестр такий довгий, осіння погода… В листопаді тут буває важко й міцним людям, а для вразливої жінки – це мов ув'язнення…
– Містер Хейзен запросив нас на День подяки до Хемптона, – мовив Стренд. – Може, з нами поїде й син. Там будуть люди, чиє товариство її цікавить, і, мабуть, це якраз те, чого їй треба… – Стрендові ке терпілося якомога скоріше зникнути з-перед очей стомленого і стурбованого чоловіка, що сидів навпроти нього. – Думаю, це допоможе. А як ні… тоді побачимо. Одна подруга запрошує Леслі поїхати з нею до Європи. Поки що вона відмовилась, та коли я скажу, що ви запропонували невеличку відпустку, яка піде їй на користь… Я зроблю це як можна тактовніше… Ви не проти, якщо я відкладу розмову з нею до вихідних? – Говорячи так, Аллен уже знав, що йому важко буде почати цю розмову. Через легкодухість? Чи від страху завдати Леслі ще більшого болю?
– Робіть як вважаєте за краще. Аби на користь. Вам легше вирішувати. – З голосу Бебкока було чути, що він радий бодай кілька днів не думати про це. – І знаєте, – обережно додав директор, – коли ви відчуєте, що вам з дружиною потрібна невеличка допомога з боку психіатра, то є один дуже непоганий фахівець, він приїздить із Нью– Хейве– на, якщо виникає потреба… Ви б здивувалися, коли б знали, як часто нам доводиться його викликати. І до. вчителів,, і до учнів. Часом мені, здається що, між нами, всіма; надто тісні взаємини, що ми просто тримаємо, так би мовити, одне одного в обіймах, і так день при дні – Отож нівелюється особистість, стикаються характери, насуває меланхолія, наближається зима… Стільки всього треба передумати, стільки стресів… – Він ще раз зітхнув і знову заходився перекладати на столі папери.
Стренд вийшов із кабінету й поволі рушив через подвір'я. Коли з ним віталися учні або вчителі, він щоразу довго думав про кожного, Намагаючись угадати, котрий з цих людей розмовляв із Бебкоком про Леслі; як-вони до неї ставляться, хто нишком посміюється з її поведінки, хто жаліє її, хто називає бідолашною жінкою, а хто каже, що винен чоловік…
Той психіатр, про якого казав Бебкок, може, й справді добра і щира людина, прихильник сучасних тотемічних вірувань у те, що слова здатні лікувати хвороби, спричинені не словами і взагалі анітрохи не пов'язані з мовою. Що сказала б Леслі тому фахівцеві з Нью-Хейвена? «Чоловіче добрий, мене зненацька, без попередження, відірвано від міста, де я виросла й прожила ціле життя, де виростила дітей, яким віддала всю душу, а вони тепер пішли кожне своєю дорогою. Мене оглушують крики дикої орди підлітків, отих лобурів, чиї цінності так само чужі й ворожі мені, як цінності дикунів Амазонії. А що вам заплачено й ви повинні вислухати найгіркішу правду моєї змученої душі, то я від вас нічого не приховуватиму і скажу, що тепер, у свої сорок із дріб'язком років, у пору, Коли, як запевняють ваші авторитетні колеги, моя любовна жага і здатність удовольняти її в повному розквіті, я змушена спати сама. Я вас не стомлюватиму, розповідаючи про свої сновидіння. Ви й самі:, я певна, здогадаєтесь, які вони…»
Стренд ішов шкільним подвір'ям ї в тяжких роздумах хитав головою, Що може порадити в такому випадку психіатр? Що він запропонує? Розлучитися? Вдатися»до важких фізичних вправ? Пити? Знайти іншого чоловіка?
Аллен вирішив, що коли йому кінець кінцем доведеться відверто взятися за проблеми Леслі і, як сам розумів, за свої власні, він говоритиме з дружиною про все, крім лікування у психіатра.
До Дня подяки Аллен нічого не сказав Леслі про свою розмову з Бебкоком і поводився як міг спокійно, так мовби нічого не сталося, мовби й не було отого спалаху істерії на кухні.
І тепер, холодного листопадового дня, коли хлопці в святковому настрої роз'їжджалися на чотири дні по домівках, а по них з Леслі приїхав Конрой, Стренд почував себе досить упевнено. «У Леслі чудовий вигляд, – подумалося йому. – У цьому теплому бежевому пальті з піднятим коміром, що обрамляє її жваве й розрум'янене на вітрі обличчя, вона така елегантна, молода…»