Стренди сіли на заднє сидіння, і, коли Конрой виїхав за ворота в кам'яному мурі, що оточував шкільне подвір'я, Аллен узяв Леслі за руку. Школа залишилася позаду, і він відчув, як йому наче страшний тягар звалився з плечей.
Вихідні, на загальну думку, вдалися на славу. Приїхали Соломони – їхній будинок на узбережжі взимку стояв замкнений – і Лінда Робертс, і всі були раді знову зустрітися, і тішилися теплом і сонцем, і з насолодою пили коктейль на терасі, овіяній присоленим осіннім вітерцем, що прилітав від спокійного океану. Джіммі прихопив із собою гітару й розважав усіх, а надто Герберта Соломона, наслідуючи деяких особливо крикливих співаків, що приходили найматись до їхньої контори, Хейзен мав вигляд господаря і якщо й хвилювався через свою дружину чи розслідування у Вашінгтоні, то не давав цього взнаки. Леслі взяла із собою фарби й складений мольберт, пішла з Ліндою в дюни й почала малювати пейзаж, якому, Запевнила її Лінда, судилося неодмінно висіти в музеї. Лінда здавалася ще розкішнішою, ніж завжди. Галерея в Парижі, з якою була об'єднана її Нью-Йоркська галерея, попросила привезти виставку типового американського живопису двадцятого століття, і Лінда щойно одержала останні дві картини з п'ятдесяти, про які вела переговори протягом трьох місяців. Через тиждень вона мала летіти до Франції. Лінда нагадала Леслі про своє запрошення:
– Дорогу мені й моєму помічникові оплачують. Ви будете в мене чудовою помічницею! Коли відкриється виставка, мені буде потрібен американець, який підтримував би мене проти отих неможливих французів. І візьмемо ваш пейзаж з дюнами, а в проспекті напишемо, що ви – наше найновіше, стопроцентно американське відкриття! Бо решта картин підписані прізвищами, які закінчуються на «скі».
Леслі засміялася й відповіла:
– Все це марні мрії, Ліндо. Цього року я вже побувала в Парижі.
– Аллене, – благально мовила Лінда до Стренда, – умовте Леслі, щоб вона погодилася полетіти зі мною!
– Якщо не схоче вона, полечу я, – сказав Аллен.
– Ви зовсім не підходите на роль помічника, – відповіла Лінда. – Ну, Леслі, це ж було б просто чудово!
Та Леслі, сміючись, похитала головою.
– Я жінка, яка ходить на роботу. В понеділок мене чекають у Данберрі чотириста хлопців. Я повинна пояснити їм, що таке лябемоль мінор.
Однак Аллен помітив, що Леслі вагається, і вирішив до кінця вихідних сказати їй про директорову пропозицію.
Хейзен – він ходив із Кетлі дивитися на пошкодження, яких тиждень тому завдав причалові шторм, – стояв на терасі в кількох светрах, у теплих вельветових штанях, у. лижній шапочці та цупкій куртці й спостерігав захід сонця. Обличчя в нього розчервонілось од вітру, і здавалося, наче він ніколи в житті не сидів у конторі. Хейзен лагідно всміхався до своїх гостей.
– Було б чудово, якби сюди приїхала й ваша малеча, Леслі… Решта малечі, Джіммі… Я не хочу нікого образити, називаючи їх «малечею». А знаєте, можна зараз зателефонувати їм і привітати зі святом!
– Не варто витрачатися, – заперечив Аллен. – З ними все гаразд.
– Пусте! – кинув Хейзен. – Я наполягаю.
Всі зайшли до будинку й почали дзвонити Керолайн в Арізону й Елінор та Джузеппе в Джорджію. Коли вони розмовляли по черзі біля здвоєних апаратів у вітальні та невеликій бібліотеці, в домі стояв справжній гвалт.
Побалакавши спершу з Керолайн, а потім з Елінор, Леслі повеселішала. Всі по черзі привітались по телефону. Тільки один раз сталося замішання, коли Леслі й Аллен розмовляли з Керолайн і Леслі сказала, що вони дуже знудьгувалися за нею, а Керолайн відповіла:
– Істхемптон не для мене. Мені не подобаються тамтешні хлопці.
– Господи, що це означає? – спалахнула Леслі.
Аллен знав, що це означає. Керолайн не забула того вечора у машині, коли Джордж зривав із неї одяг і перебив їй носа. Вона цього не забуде ніколи.
– Нічого не означає, – кинула Керолайн, – Я тут щаслива, як пташка. Арізона – це рай!
Потім усі пішли нагору готуватись до вечері. Соломон із Стрендом спустилися вниз перші, і, поки Стренд стояв перед каміном, у якому вогонь стріляв голубими й зеленими іскрами, Соломон налив собі випити. Вдоволено зітхнувши, Соломон потонув у м'якому кріслі й заговорив про Джіммі. Він розповів Стрендові, що на роботі хлопця всі дуже люблять, і, посміхнувшись, Натякнув, нібито в Джіммі роман з однією з його, Соломонових, зірок на ім'я Джоун Дайєр. Поки в конторі не з'явився Джіммі, він, Соломон, мав, мовляв, чимало клопоту з тією особою…