– Тільки перекажіть Ромеро: я вдячна йому за те, що він не назвав мого прізвища.
– Перекажу.
– Я бачу, місіс Стренд поїхала, – мовила місіс Шіллер. – її валіз у квартирі немає. Може, вам приготувати чогось поїсти?..
– Це дуже мило з вашого беку. Але не треба. Я подбаю про себе сам.
– Якщо передумаєте, подзвоніть, – сказала місіс Шіллер. – А тепер я краще знов візьмуся за роботу – побачу, чи пощастить мені змити з канапи кров.
Вона легенько вклонилася, обсмикнула фартух і вийшла з квартири.
Уперше, відколи Аллен прочитав записку на туалетному столику в спальні, він був радий, що Леслі тут немає.
Розділ четвертий
Його розбудив телефонний дзвінок. Він ліг подрімати, навіть не роздягаючись, одразу ж після розмови з місіс Шіллер. Коли Стренд, закоцюблий, устав з ліжка й рушив до вітальні, то помітив, що вже темно. Він проспав до вечора. Сни його були плутані, тривожні. Він намацав у темряві телефон. Дзвонила Леслі.
– Як ти там, любий? – спитала вона. – Як там узагалі? – Голос її лунав спокійно, як завжди.
– Та так, як і має бути, – відповів Аллен. – А як ти? Вранці я до тебе не додзвонився.
– Ми бігали по магазинах перед дорогою. Цілий день не були вдома. Відлітаємо завтра з аеропорту Кеннеді. – Леслі замовкла, і Аллен почув, як вона глибоко вдихнула повітря. – Це в тому разі, якщо ти не попросиш мене повернутись до школи.
– Ні, люба, – мовив він. – Повертайся, коли тут усе владнається.
– Справи кепські?
– Ну, як тобі сказати… Все досить складно.
– Ромеро там? Я маю на увазі, він у школі?
– Він у в'язниці.
– Це добре. Принаймні поки що. Не хочу здаватися злою, але мені не хотілося б, щоб він тинявся в такому стані по школі.
– Суддя призначив заставу – десять тисяч доларів.
– Це багато?
– Коли їх немає – багато. Я тобі про все напишу. Де ви зупинитесь у Парижі?
– В готелі на площі Афін. Галерея забронювала місця там. Лінда вирішила, що ми подорожуватимемо з шиком, – Вона якось нервово засміялася. Потім знов заговорила серйозно. – Ти розмовляв із Рассел ом?
– Ніяк не міг до нього додзвонитися.
– Гадаєш, він дасть гроші?
– Думаю, що так. Він має почувати відповідальність.
– Сподіваюся, ти не почуваєш відповідальності?
– Я почуваю, Що зараз геть закоцюбну, – промовив він. – Дб речі, котра година? Я заснув одразу ж пополудні. Ніч була виснажлива. Я, мабуть, проспав би до ранку, якби ти не подзвонила.
– Любий, ти справді не хочеш, щоб я сіла в машину й Повернулася?
– Справді, – відказав він. – Навряд чи в найближчі Тижні моє товариство буде тобі приємне. Залишайся там скільки тобі захочеться.
– Як би я хотіла чимось допомогти тобі!
– Коли я знатиму, що ти нічого цього не бачиш, і гарно проводиш час, То буде найкраща мені допомога.
– Якщо ти так говоритимеш, то я зараз упаду й заплачу, – сказала Леслі. – Ти найдобріша людина в світі, Аллене, і всі цим користуються. Я теж. І найбільше.
– Дурниці! – відрубав він. – Як там Лінда?
– У захваті. Ти ж бо знаєш, що таке для. неї Франція. Може, вона має деСь Там коханця.
– Вітай її від мене. Бажаю вам Добре провести час. Обом.
– Що тобі привезти з Парижа?
– Себе.
Леслі засміялася – тихий, лагідний сміх десь за сто миль.
– Я знала, що ти так скажеш. Тому й спитала. Je tembrasse. Я вивчаю французьку.
– Я люблю тебе. Тільки пам'ятай про це – будь-якою мовою!
– Я пам'ятатиму, – прошепотіла Леслі. – На Добраніч!
– На добраніч, щастя моє!
Заспокоєний, що все гаразд, принаймні з Леслі, Аллен поклав трубку. Потім увімкнув світло, знов повернувся до телефону й замислився. Подзвонити Хейзенові зараз? Він нахилився, щоб узяти трубку, й опустив руку. Він почував себе надто стомленим, щоб відповідати на запитання, які – він знав – поставить Хейзен. Аллен розумів: треба вийти до загальної кімнати й подивитися, що роблять хлопці, а може, й відповісти На їхні запитання, одначе вирішив відкласти все до ранку. Якщо сьогодні йому доведеться ще раз зустрітися з Хітцом, то він – Аллен це відчував – кінець кінцем не витримає й ударить хлопця.
Стренд почув, як пробив дзвін на каплиці, запрошуючи всіх на вечерю, і згадав, що цілий день нічого не їв.
Він пішов на кухню і зазирнув до холодильника. Там залишилось не багато – кілька яєць, шинка, півпакета молока. Але йому й цього було досить. Вечеряти в їдальні, де повно учнів, – такого випробування він уникнув би, навіть якби довелося лягти спати голодним. А йти до міста, де його міг упізнати хтось із тих, що вранці були на суді, просто не мав сили. Він смажив шинку, коли задзвонив телефон. Стренд зняв сковороду з плити, важко перейшов до вітальні й узяв трубку.