Коли увійшли до корпусу, Стренд із полегкістю побачив, що в загальній кімнаті нікого немає. Ромеро попрямував до сходів, але Стренд його зупинив.
– Хесусе, – мовив він, – ще раз подумай…
Ромеро похитав головою.
– Ну, гаразд, – сказав Стренд. – Тоді прощавай. Хай тобі щастить!
Він простяг руку, і Ромеро її потис.
– Не беріть так близько до серця, – мовив Ромеро. – Це тільки трісочка у великому вогнищі. – Він рушив до дверей, потім став і обернувся. – Можна, я скажу вам кілька слів, містере Стренд?
– Коли вважаєш, що є про що говорити.
– Таки є. Я йду звідси, але думаю, що й ви тут не довго затримаєтесь. – Він говорив із щирою переконаністю в голосі. – Тут майже всі пристосуванці, містере Стренд. А вас я не вважаю пристосуванцем.
– Що ж, дякую, – з іронією сказав Аллен.
– Решта вчителів –. просто жуйні тварини, містере Стренд. Пасуться собі мирно на травичці…
«Цікаво, – подумав Аллен, – де Ромеро вичитав ці слова?» Та, почувши їх, він був змушений визнати, що вони таки справедливі.
– А ви людина з бетонних джунглів, містере Стренд, – провадив Ромеро. – Ось чому ви мене розумієте. Всі інші тут дивляться на мене так, ніби я із зоопарку.
– Це несправедливо, – відказав Стренд. – Принаймні щодо решти.
– Я тільки висловлюю свою думку, – здвигнув плечима Ромеро.
– Ти все сказав?
– Усе.
– Іди збирай речі, – промовив Стренд. Він був роздратований і не хотів більш нічого чути. Принаймні сьогодні.
– Ходімо, хлопче, – грубо кинув Ромеро Роллінзові. – Пора вшиватися з оливкових плантацій. Хазяїн продає нас на південь.
Стренд провів поглядом Холлінгзбі та двох хлопців, що піднялися сходами нагору, і: ввійшов до свого передпокою. У вітальні дзвонив телефон. Стренд уже вирішив був не брати трубки, але таки взяв, подумавши, що це, може, дзвонить із Франції Леслі, щоб заспокоїти його.
Дзвонив Хейзен.
– Ви читали оте розтрикляте повідомлення в «Таймс»?
– Читав.
– Вірогідне джерело! – Голос у Хейзена аж хрипів. – Якийсь нікчему в– департаменті юстиції щось бовкнув охочому до сенсацій репортерові, і це стало «вірогідним джерелом»! Чорт забирай, якби хтось записав розмову між Ісусом Христом та Іоанном Хрестителем, вони б обернули і її на державний злочин!
– Я намагався додзвонитись до вас учора ввечері й попередити про замітку в «Таймс». Але ніхто не брав трубки,
– Я був у тій проклятущій опері. А мій чортів слуга надто ледачий, щоб вийти з бару, де він дудлить моє віскі, й узяти трубку, коли мене немає вдома. Я сьогодні ж таки вижену сучого сина! Звідки ви довідалися про «Таймс»?
– Учора тут були два фебеерівці. Розпитували мене про вас. Ну, й порадили заглянути сьогодні вранці у «Таймс».
– Про що вони питали?
– Чи я чув, як ви з Хітцом розмовляли про справи.
– І що ви відповіли?
– А що я міг відповісти? Сказав, що нічого не чув.
– Господи, невже ви не могли заприсягтися, що весь час були зі мною і напевне знаєте: я й словом не перемовився з Хітцом ні про які справи.
– Расселе, про це ми з вами вже розмовляли, – сумно мовив Стренд. – Я сказав їм те, що знав. Не більше й не менше.
– А крильця у вас іще не виросли, пане ідеалісте?! Коли вже ви спуститеся на землю, почепите свого німба на цвях і навчитеся грати з цими молодчиками в їхню гру?
– Ви п'яний, Расселе. Коли проспитеся, тоді поговоримо.
Стренд поволі поклав трубку, його морозило. Здавалося, за день
промерзли всі його кістки. Він пішов до ванної, пустив гарячу воду й почав роздягатися, з приємністю вдихаючи пару. У двері подзвонили, Стренд закрутив воду, накинув халат і босоніж вийшов до передпокою. За порогом стояв доктор Філіпс із чорним саквояжем у руці.
– Ви не проти, якщо я увійду, містере Стренд?
Алленові здалося, ніби лікар боїться, що двері раптом зачиняться перед його носом, і йому не терпиться переступити через поріг.
– Прошу.
Філіпс увійшов, і Стренд причинив за ним двері.
– Сподіваюсь, я вас не дуже потурбував? – запитав Філіпс, – Кілька хвилин тому мені подзвонив містер Бебкок і сказав, що вас треба оглянути.
– Навіщо?
– Можна скинути пальто?
– Звичайно. Бебкок пояснив причину?
– Сказав, що його непокоїть ваше здоров'я. Мовляв, у вас поганий вигляд, – говорив Філіпс, поки Стренд допомагав йому скинути пальто. – Він розповів мені про вашу історію з серцем, і, якщо ви не проти, я хотів би оглянути вас. – Лікар скоса подивився на Стренда. – Сказати правду, ваш вигляд – це ще не все. Я знаю, що у вас був стрес, і…
– Кілька останніх ночей я погано спав, – різко кинув Стренд. – Ото й усе.
Він знав одне: хай там що, а в лікарню він не ляже.