– Можна сказати, ні.
– Пийте зрідка віскі. Від нього все виглядає в рожевішому світлі. До того ж воно розширює судини. – Філіпс надяг пальто. Біля дверей вій обернувся й запитав: – Як ви гадаєте, що буде з Ромеро?
Стренд на мить замислився.
– Роллінз каже, що коли хлопець потрапить до в'язниці, то потім він опиниться на вулиці і в кишені у нього буде вже не ніж, а пістолет та порошок. Гадаю, під порошком він мав на увазі героїн чи кокаїн, Я відчуваю, що кінчиться або саме цим, або Ромеро учинить десь революцію.
Лікар стримано кивнув головою.
– На цьому ринку годі й сподіватися милосердя, – сказав він. – Гендлярі – ось ми хто такі, хіба ні? Гаразд, на добраніч. Спокійного вам сну!
«Пошкодження суглобів і хлопчачі прищі, – повторив подумки Стренд, коли за лікарем зачинилися двері. – До Ромеро це навряд чи стосується».
Він пішов до ванної і поставив на полицю пляшечку з ліками, яку дав йому Філіпс. «Спокій на одну ніч, – подумав він. – Порятунок у забутті. Все, чим цивілізація замінила собі релігію та мрії».
Він пустив гарячу воду і з приємністю глибоко вдихнув пару. Та знову задзвонив телефон. Стренд роздратовано закрутив воду й повернувся до вітальні.
– Алло! – грубо крикнув він.
– Ти так відгукуєшся, ніби ладен відірвати мені голову! – Дзвонила Леслі. Голос у неї був здивований. – Я знаю, ти не любиш розмовляти по телефону, але краще вже відключи його зовсім, ніж відповідати таким голосом. Ніхто ж не зважиться дзвонити тобі вдруге!
– Здрастуй, люба моя! – промовив він. – Господи, як добре, що я чую твій голос! Де ти? Останнє, що я довідався від «Ер Франс», – ніби ти літаєш над усією Європою.
– Кінець кінцем приземлилися в Ніцці, – відповіла Леслі. – А зараз ми у Лінди в Мужені. Лінда сказала, що оскільки ми так близько, то гріх було б не побачити її кубельце. Тут чарівно! Мені хочеться, щоб ти був зі мною!
– Мені теж.
«Як там справи на полі битви?
– Посуваються, – відповів Аллен ухильно.
– Тобто?
– Ромеро випустили під заставу, тепер він у Роллінзових родичів, в Уотербері.
– Хто вніс гроші?
Аллен помовчав, а тоді сказав:
– Друзі.
– Рассел?
– Він не належить до друзів Ромеро. – Аллен не став пояснювати, що тепер Ромеро не вважає своїм другом і його, Аллена.
– Так, мабуть, краще з усіх поглядів, правда?
– Авжеж краще.
– Ти бережешся? Скучаєш?
– Я й не помітив, що тебе нема, – сказав він, спробувавши: засміятись. – Місіс Шіллер так піклується про мене!
– Я хвилювалася за тебе над усім Атлантичним океаном.
– Ти б краще хвилювалася за пілота. Щастя, що вони посадили вас не у Варшаві. Зі мною все гаразд.
– Справді?
– Справді.
– У тебе стомлений голос.
– Це винен телефон. Щось на лінії. Завтра я хочу покататися на лижах. Газета обіцяє сніг. – Йому коштувало великих зусиль вдавати з себе героя, і все ж таки він удавав. Якби Леслі була поруч, він розповів би їй про все чи майже про вре, що йому довелося пережити за день. Але тривога – він це знав – зростає втричі, коли перебуваєш на відстані, а Леслі була аж ген за три тисячі миль.
– Що ти там робиш? – спитала Леслі. – Я маю на увазі – Саме в цю мить.
– Збираюся залізти у ванну.
– А я завтра плаватиму в Ліндиному басейні. Уяви собі – купатись у листопаді! Коли вийдемо на пенсію, гадаю, нам треба буде оселитися в Мужені.
– Якщо підшукаєш гарненький маєток десь за мільйон доларів, то я негайно заплачу гроші!
Леслі зітхнула.
– Непогано було б хоч раз у житті забагатіти, правда?
– Торо зроду не бачив Середземного моря, – промовив Стренд, – але був дуже щасливий, живучи біля звичайнісінького озерця.
– Він був неодружений.
– Здається, що так.
– Якби я раптом забагатіла, – сказала Леслі, – то, мабуть, стала б легковажною, ні про що б не думала й потопала в розкошах. Ти б мене такою стерпів?
– Ні.
Вона знов засміялася.
– Люблю чоловіків, які знають, чого вони хочуть. О, я вже забалакалася! Цей дзвінок коштуватиме Лінді купу грошей. Ти щасливий?
– Як ніколи,
– Я знаю, що ти прикидаєшся, і люблю тебе за це!
Крізь тріскотіння Аллен почув звук поцілунку, і Леслі поклала трубку.
Він і собі поклав трубку, пішов до ванної і заліз нарешті в теплу воду. «Моє маленьке власне море, – подумав Стренд, ніжачись у теплі. – Я тішитимусь ним, як Торо своїм озерцем…»
Розділ шостий