Стренд прочитав її листа першого. Згадки про Ромеро там. не було. Керолайн повідомляла, що в неї усе чудово, її; обрали «міс Болільницею» нового баскетбольного сезону,, в неї з'явилися дві дуже розумні подруги – одна захоплюється філософією, а друга вже на першому курсі неодмінно стане в коледжі редактором літературного журналу, – тренер з легкої атлетики гадає, що коли вона докладе зусиль, то візьме гору над дівчиною, Котра на дистанції. 220 ярдів завжди прибігає перша; крім того, Керолайн. запросили провести різдвяні свята з однією родиною в Беверлі-Хіллз, але вона відмовилась,, бо не дочекається, коли вже побачить своїх матусю й тата. А ще вона одержала в листі від матусі листівку з Ейфелевою вежею; це величезна самопожертва з татусевого боку – сидіти одному як палець у тому жахливому Данберрі, коли матуся розгулює по Парижах… У кінці листа, над своїм підписом, Керолайн поставила п'ять хрестиків..
Був і постскриптум:
«Матуся написала, ніби на різдво нас усіх запрошено до містера Хейзена в Хемптон, і я вирішила собі так:, з мого боку, буде просто по-дитячому заявляти, що я, мовляв, ніколи вже туди не поїду. Минуле відійшло в минуле, а гіршою через те, що вдарилася там у передню панель машини, я не стала. Навпаки, стала кращою. Якби я не поламала була собі носа, то і мріяти не могла б про звання «міс Болільниці».
«Що ж, – подумав Стренд, – дівчина вміє підтримувати легенду. Тепер уже пізно – та й, власне, завжди було пізно – казати їй, що я знаю, хто розбив їй носа». Поклавши листа, Стренд пригадав, як місіс Шіллер сказала, що «Керолайн» тепер поширене ім'я.
Аллен розпечатав листа від Леслі й побачив, що він дуже довгий.
«Любий мій, – писала дружина, – у мене неймовірна новина. Тепер ти – чоловік багатої жінки. Відносно багатої, звичайно. А сталося ось що. Я продала картину з дюнами, яку почала малювати на День подяки в Хемптоні. Лінда додержала свого слова й виставила її на вернісажі. Картину купили найпершу. Тут, мабуть, зіграло свою роль і те, що оцінили її всього лише у дві тисячі доларів (2000!!! У франках це виражається куди соліднішою цифрою), а решта пішли по п'ять тисяч, а то й багато дорожче! Я продала також акварель, яку накидала, за кілька годин у Муженї. Лінда – так вона каже – вже й не думала, що на Рів'єрі хтось коли-небудь намалює з натури, що-небудь нове, а мені, мовляй, це вдалося. А найдивовижніше те, що чоловік, який купив акварель, – художник, відомий у Франції живописець. Він запросив мене до себе в майстерню і сказав, що коли я хочу малювати живі моделі, то можу це робити разом з ним, коли він працює. Неймовірно, правда? Я почувала себе, як ота стара діва, що збавляє час вишиванням, і раптом їй заявляють, ніби її візерунки – твори мистецтва. Лінда каже, що коли я малюватиму, як вона висловлюється, в «своєму новому стилі» (ха-ха!) і працюватиму наполегливо, то через рік вона влаштує мені виставку в Нью-Йорку. Зараз я працюю над великим полотном – малюю замок, до якого я тут випадково заблукала, проте на моїй картині він має вигляд не замку, а середньовічної в'язниці. «Осяяний неземним світлом, наче Бальтус – тільки американський», – так заявила Лінда. Але ж ти знаєш, як вона любить усе перебільшувати. На душі в меце ще ніколи не було так, як тепер. Пензель наче сам малює. Відчуття дивовижне й досі мені не відоме. Мабуть, це від повітря. Тепер, здається, я знаю, чому художник повинен бодай раз у своєму житті побувати в Парижі, бодай один раз, і чим раніше, тим краще. Якби я була приїхала сюди в свої вісімнадцять років, то за піаніно, мабуть, уже ніколи не сіла б.
Любий, я зараз така окрилена, що ніби витаю у хмарах, і мені навіть не хочеться спускатись на землю. Лінда пропонує залишитися тут на довше, ніж ми планували, і зустрітися з тобою в аеропорту Кеннеді аж того дня, коли ти уберешся до Рассела. Тобі однаково доведеться їхати повз аеропорт. Сказати правду, мені не завадить побути трохи довше якомога далі від Данберрі перед тим, як доведеться туди повернутись.
Я знаю, мене можна назвати егоїсткою, але ж ідеться всього про кілька днів, і це зовсім не те, що зробив Гоген, який покинув свою сім'ю й подався малювати на острови у південних морях, правда ж? Звичайно, якщо ти схочеш, щоб я повернулася раніше, то надішли телеграму.
А тим часом, якби ти зробив трохи нудної сімейної роботи, зв'язався з дітьми й повідомив їх, де ми всі збираємося на Різдво, ти мене дуже втішив би.
Сподіваюся, ти бережеш себе і нудьгуєш за мною, як і я за тобою. Повідом мене якомога скоріше про те, що ти вирішив.