– Ні, – відповів Джіммі, кваплячи його, – тільки вип'є. їй треба збиратися до завтрашнього від'їзду.
– Від'їзду? Куди ж вона їде? – запитав Аллен, хоч і знав про, це.
– До Каліфорнії, – недбало сказав Джіммі. – Зі мною. Вона не любить їздити сама. Безпорадна в дорозі.
Коли вони прийшли у білу, без смаку вмебльовану квартиру на двадцять другому поверсі з вікнами на Іст-Рівер, її господиня, Джоун Дайєр, здалася Алленові жінкою, яка може приборкати що завгодно – вогонь, повінь, голод і навіть фінанси. Висока й худа, без грудей, але з величезними, дикими темними очима, густо підведеними фіолетовими тінями. Вона вийшла їм назустріч босоніж і в чорній прозорій піжамі, крізь яку прозирало рожеве бікіні; Джоун не потисла руки, яку простяг їй Аллен, а спитала в Джіммі глибоким, гучним, майже чоловічим голосом:
– Ти не проти, якщо я поцілую батька? – І, обнявши Аллена, вона цмокнула його в щоку.
Стренда обдало хмарою міцних парфумів. Тепер, хоч що він їстиме за вечерею, доведеться добре присмачувати, щоб перебити запах цих парфумів, який учепився до одягу. Аллен, знав також, що, перш ніж кудись іти, треба буде витерти на щоці яскраво-червону фарбу. Все це відбувалося біля дверей, які Джоун Дайєр відчинила сама. Коли вона провела їх до величезної вітальні, Стренд побачив Соломона. Той стояв біля крісла, в якому щойно сидів.
– Привіт, Аллене! – сказав Соломон. – Привіт, Джіммі!. – Голос його пролунав холодно й різко, коли він звернувся до Джіммі. Аллен не міг цього не завважити. – Що ж, – зітхнув Соломон, – я своє сказав, Джоун. Ви обоє ще пошкодуєте,; що так робите.
Жінка недбало, зневажливо махнула на нього рукою, Її нігті, довгі й хижі, теж були пофарбовані в пурпуровий колір.
– Гербі, – мовила вона, ти починаєш мені набридати!
Соломон здвигнув плечима. Шкіра в нього була дуже засмагла,, і
чуб над темним чолом здавався аж білим. Алленові так і кортіло спитати, де це він знайшов у грудні в Нью-Йорку сонце, але вираз Соломонового обличчя був не такий, щоб розводити з ним пусті балачки. Обличчя Джіммі теж прибрало впертого виразу, до якого Стренд звик, відколи ще синові сповнилося вісім років.
– Аллене, – мовив Соломон, і тепер голос його прозвучав привітно й лагідно, – якщо ви залишитесь у місті, чи не могли б ми з вами завтра десь пообідати?
– Я – з великою охотою, – відповів Стренд.
– У Сарді, – сказав Соломон. – О першій годині. Це біля самої моєї контори. Західна Сорок четверта вулиця.
– Я знаю, де це.
– Я замовлю столик. – І Соломон пішов, навіть не глянувши на Джоун Дайєр та Джіммі й не попрощавшись.
– Розійшлись, як у морі кораблі… – промовила. Джоун Дайєр, коли вони почули, як зачинилися вхідні двері. Вона всміхнулась до Аллена пурпуровою усмішкою. – А зараз дати вам випити? Але мушу попередити: це коктейль із морквяного соку й селери. Не люблю отруювати своїх гостей спиртним і сигаретами! …
– Дякую, я пити не хочу, – сказав Аллен, трохи, спокійніший за синову подругу, що, як він мимоволі подумав, з огляду на її професію, мала б приохотитися бодай до марихуани. Жінку, яка п'є морквяний рік, навряд чи можна вважати небезпечною для такого молодого хлопця, як Джіммі.
– Прошу, сідайте, – сказала Джоун. – Я хочу краще вас роздивитися. Джіммі про вас стільки розповідав! Ви виростили чудового сина, – провадила вона, коли Аллен сів, угрузнувши майже до підлоги у м'яку білу канапу, аж йому стало цікаво, чи пощастить підвестися з неї самому. – Молодь у нашому ділі – ще переважно хлопці й дівчата, що повтікали з дому, – невизнані, ображені батьками таланти. Бачити вас удвох – це наче ковток свіжого повітря. Я кажу серйозно, містере Стренд.
– Джоун, – поважно мовив Джіммі, – і коли ти перестанеш стільки базікати?
Жінка злісно зиркнула на Джіммі, тоді подарувала Алленові сумну усмішку й повела далі, так ніби Джіммі її й не перебивав:
– Поглянувши на вас, містере Стренд, я зразу здогадалася, що Джіммі успадкував свій розум і вдачу від батька. З тієї хвилини,, як я його побачила, у мене з'явилося відчуття спокою і довіри, відчуття, що я нарешті знайшла чоловіка, – віком, може, й дитя, одначе все ж таки чоловіка, – на якого я можу покластися, чоловіка, чия думка – особиста й професійна – завжди інтуїтивно правильна. Ці мої слова пояснюють прикру сценку між Гербі й нами, свідком якої ви стали. Я певна, Джіммі розповість вам про це докладніше. А тепер даруйте мені – я ще не закінчила пакуватися. Завтра на світанку ми відлітаємо, отож прошу вас, не затримуйте сьогодні мого любого Джіммі допізна, містере Стренд. Я дуже сподіваюся, що невдовзі ви приїдете разом із вашою чарівною дружиною до Каліфорнії і провідаєте нас. Джіммі показував мені фотографію вашої дружини. Яка щаслива сім'я! Я росла безпритульною, то в одних байдужих родичів, то в інших, одне слово, добре знаю, що таке родина…