Він саме переходив вулицю, де жила Юдіт Кінлін, і йому стало цікаво, чи вона цієї хвилини вдома. Може, саме міркує про те, що їй зараз зробити, – вимити волосся, послухати музику, вдягтися й піти на денну виставу? Кінець кінцем Аллен таки прочитав листа, якого Юдіт надіслала, коли він виписався з лікарні. «Прошу тебе, одужуй, – писала вона, – і коли тобі що-небудь буде треба – книжки, плітки про школу або й друга, який би тобі почитав, – дай мені знати».
Аллен не відповів на її листа, і тепер його мучило сумління. На мить він уже майже зупинився, щоб повернути на її вулицю й подзвонити в двері. Та якщо він хотів пройти пішки всю дорогу до ресторану Сарді й бути там о першій, як вони домовилися з Соломоном, то на Юдіт часу не лишається. Думаючи Про неї, Аллен відчував, що йому хочеться, аби вона знов дріботіла поруч із ним після школи, хочеться десь випити з нею по дорозі додому чашечку кави, і мрії завели його так далеко, що він мало не почервонів, пригадавши, як одного разу зайшов до неї, як вона приготувала йому випити, а тоді розстебнула в нього сорочку й почала гладити груди. На той спогад Аллен аж усміхнувся, і молода жінка, яка йшла назустріч, лагідно всміхнулась йому у відповідь. Він чемно торкнувся рукою капелюха, і жінка всміхнулася ще ширше. Аллен попростував далі, відчуваючи в ногах приплив свіжих сил. Та коли він підійшов до ресторану, де мав зустрітися з Соломоном, то пошкодував, що згодився на це побачення. На серці в нього було не так, щоб розмовляти сьогодні про сина.
За обідом Соломон про Джіммі не згадував. Він розпитував про Леслі, про Керолайн, про Елінор та її чоловіка, турботливо поцікавився здоров'ям Аллена й розповів про свого товариша: йому, мовляв, уже шістдесят, він переніс ще тяжчий серцевий напад, ніж Стренд, а тепер грає в теніс по три сети щодня. Коли Аллен запитав про його засмагу, Соломон сказав, що саме повернувся з Каліфорнії, де пробув цілий тиждень – засмагав біля басейну в готелі у Беверлі-Хіллз, чекаючи, поки один рок-співак згодиться на його пропозицію. Кінець кінцем діло прогоріло, зате від поїздки лишилася хоч засмага. Потім Соломон заговорив серйозно – про Хейзена. Соломон, звичайно, був не менш заклопотаний, аніж Доктор Прінз, однак на газети час знаходив. Він навіть Дзвонив Хейзенові, запитував, чи може чим-небудь допомогти, адже він теж знає у Вашінгтоні багатьох людей. Але Хейзен його заспокоїв: мовляв, усе перемололось і Нема про що турбуватися.
– А я цього не певен, – сказав Соломон Стрендові, – Один мій приятель працює у вашінгтонському бюро інформаційного агентства ЮПІ, і він сказав мені, ніби там Щось заварюється, тільки він ще ке знає, що саме. Я хвилююся за Рассела. Вони ціляться у найвразливіше його місце, в те, чим він найдужче пишається, – в– його репутацію. Рассел багато чого бачив і багато чого робив, але боротися за це йому ще не доводилось, і він може потрапити в пастку. Я запропонував йому звернутись до адвоката, який допомагав мені й декотрим моїм друзям виплутуватися з таких темних справ, як оце в нього, – звинувачень у плагіаті, порушенні контракту, наклепі, хабарі, несплаті податків, подвійній бухгалтерії, шантажі, підкупі профспілкових діячів. Одне слово, весь отой темний бік закону, без якого не крутяться колеса бізнесу. Та коли я назвав прізвище того чоловіка, Рассел пирхнув і заявив, що. не хоче бруднити руки об такого шахрая. – Соломон сумно похитав головою. – Може так статися, що одного ранку Рассел прокинеться нічим, і коли не у в'язниці, то на першій сторінці «Нью-Йорк івнінг пост». Навіть якщо він і не вчинив нічого, що справді суперечить закону.
– А ви гадаєте, він таки вчинив щось незаконне? – запитав Стренд.
Соломон усміхнувся йому так, як усміхнувся б легковірній дитині.
– Аллене, – мовив він, – ви ж бо вивчали історію. А в усій нашій історії – та й у світовій історії взагалі – чи був коли-небудь могутній, шанолюбний чоловік, який би не… ну… не крутив би законом, як циган сонцем, – з гордості, з нетерпимості до бюрократії, з бажання наробити шуму, з добродійних чи релігійних міркувань? Як ви гадаєте? Моя дружина жартома називає мій бізнес «копальнями царя Соломона». Думаєте, я досяг так багато, додержуючись букви закону?
– З того, що ви мені кажете, випливає, ніби Хейзен, на вашу думку, поставив себе в таке становище, що департамент юстиції справедливо його переслідує, чи не так?