– Тс-с-с! – цитьнула на нього Леслі. – Він же у ванній.
– Сто тисяч доларів на рік, щонайменше, – промовила Елінор. – Я щодня таких бачу в нашій фірмі. Коли ти підносишся на таку вершину, то власний голос починає здаватися тобі музикою небесних сфер.
– Хай він там що робить, – сказав Аллен, – а я в захваті від того, як він до цього ставиться.
– Ох, яке то щастя, що я не лиса, – прошепотіла Керолайн, захихотівши. – До сьогоднішнього дня я й гадки не мала, що означає для людини волосся!
– Йому таки. поталанило, що ти нагодилася, – сказав Джіммі. – Найменше, чим він може віддячити, це купити тобі нову ракетку.
– Ой, які ви базіки! – зітхнула Леслі. – Нічиєї милості нам не треба. Всім можна подавати десерт?
Вони допивали у вітальні каву, коли ввійшли Хейзен і лікар, Хейзен мав на голові нову пов'язку – ніби тюрбан – і пухкеньку білу подушечку, приклеєну пластирем до щоки. Він був блідий, і Аллен зрозумів, що операція у ванній виявилася не з приємних. Однак Хейзен усміхався, ніби хотів переконати господарів, що все гаразд.
– Залатали ваші рани, – сказав Прінз. – На перший час. Але у вас болітиме голова. Було б добре, якби ваш лікар зробив завтра рентгеноскопію черепа. Запасіться вдома аспірином, а також снодійним. Воно вам знадобиться. І… – Прінз похмуро всміхнувся, – не заглядайте вранці у дзеркало.
– Чашечку кави, Джеррі? – запропонувала Леслі.
Прінз похитав головою.
– Немає часу. Мій пацієнт із серцевим нападом тепер у лікарні, і я повинен забігти до нього.
– Хтось із наших спільних знайомих? – поцікавився Аллен.
– Ні. – Лікар холодно подивився крізь свої сильні окуляри на Аллена. – Проте чоловік точнісінько твого віку. Коли з'явишся на обстеження?
– Десь потім, коли почуватиму себе цілком здоровим, – засміявся Аллен. – Мені краще не знати, що в мене за хвороба, поки я сам її не відчую.
– Як хочеш, – буркнув Прінз. – У мене по горло справ. На добраніч усім!
Аллен провів його до дверей.
– З ним усе гаразд, чи не так? З Хейзеном.
– Йому з біса пощастило, – відповів Прінз, надіваючи чорного фетрового капелюха з великими крисами, що робив його схожим на рабина. – Він розповів мені про Керолайн. Дурне дівчисько! Мабуть, їй слід було покликати поліцію! Подивишся, може, їй теж треба буде дати снодійне. З дому сьогодні не випускай. У неї дивний вираз очей.
– Вона сказала, що її не зачепили.
– Може, й так, але я не певен. Лікар не всюди може заглянути, – промовив Прінз загадково. – Даси їй снодійне.
Стренд розчинив двері і лікар вирушив до хворого із серцевим нападом – чоловіка Алленового віку.
Аллен вернувся до вітальні. Джіммі саме наливав Хейзенові чистого віскі. Гість міцно тримав склянку.
– Щоб спокійніше зустріти ніч, – пояснив він Стрендові. – Дякую за доктора Прінза. В нього золоті руки.
– Скільки швів? – спитав Джіммі.
– П'ять чи шість, – недбало кинув Хейзен. – Сказав, що надішле рахунок вам. Добра душа. Якщо маєте напохваті ручку, я запишу свою адресу, і ви перешлете рахунок мені.
Джіммі дістав з куртки ручку й клаптик паперу. Хейзен швидко записав адресу й передав Алленові. Запис був чіткий, рівний – Аллен це помітив, коли клав папірець до кишені.
– Це якраз на розі Вісімдесят другої вулиці і П'ятої авеню, – сказав Хейзен, – Напроти музею. Зовсім близько. – Він допив віскі і встав, обережно поставивши порожню склянку на попільницю – щоб не залишити на столі сліду. – Коли якось ітимете до музею, то, може, зайдете до мене? Я хотів би віддячити вам за гостинність. А тепер мені пора. Я вже досить таки набрид вам, добрим людям, як на один вечір.
– Думаю, вам не слід іти самому, – заперечив Стренд. – Я піду з вами. Візьмемо на розі таксі.
– О, немає потреби, запевняю вас! – запротестував Хейзен.
– А вдома є кому за вами доглянути? – стурбовано запитала Леслі. – Якщо ні, залишайтеся тут. Джіммі погодиться переспати одну ніч на канапі.
– Не турбуйтеся, все буде гаразд, – запевнив Хейзен. Аллен завважив, що він не відповів, чи є в нього хто-небудь удома. – Доктор Прінз дав мені про всяк випадок номер свого телефону. Та я певен, що він мені не знадобиться.
– Я поїду в таксі з містером Хейзеном, – заявила Елінор. – У мене однаково побачення в Іст-Сайді.
– Це дуже мило з вашого боку, – сказав Хейзен.
– І все ж, – втрутився Аллен, – я зійду з вами вниз і посаджу вас у таксі. Мені б не хотілося, щоб вас ще раз торохнули по голові дорогою до Центрального парку.
– Як хочете, – мовив Хейзен. – Але я справді не почуваю себе калікою.
Коли Елінор пішла взяти пальто й сумку, Хейзен сказав Керолайн:
– На добраніч, міс рятівнице! – Потім, усміхнувшись і ледь уклонившись, потис руку Леслі й мовив: – Я навіть не намагатимуся висловити, як я вдячний усім вам… Сподіваюся, ми ще зустрінемось… за кращих обставин. – Він поплескав по тюрбану в себе на голові й скрушно подивився на пошматовану шкіряну куртку. – Мій лікар дістане шок, коли побачить мене!