було просто принизливо. Ми припустилися помилки, сказала я Джузеппе, і мені не хочеться складати йому компанію в подвійному самогубстві. Після останнього телефонного дзвінка з погрозою я дала йому один день на роздуми. Сказала, що їду геть, незалежно від того, поїде він зі мною чи ні. – Досі Елінор розповідала спокійно, не розпалюючись, але тепер обличчя її почало сіпатись, а голос звучав здавлено. – Джузеппе відповів, що йому не потрібен той день. І я поїхала.
– Кепські справи, – мовив Стренд. Він підвівся, підійшов до Елінор, яка наливала біля плити воду в чайничок, і обняв її. – Мені дуже прикро!
– Шлюби розпадаються щодня, – сказала вона. – І ще з гірших причин. Де цукор?
Він дістав цукор, і вони сіли в кухні за стіл пити чай.
– Чого ж ти раніше мене про це не повідомила? Де ти досі була? – запитав Аллен.
– Спершу вирішила сама переконатися, що таки не хочу повертатися до нього, а вже тоді повідомити про щасливу новину всіх, – сказала Елінор. – На це потрібен був час. Потім шукала, де оселитись і влаштуватися на роботу, щоб ніхто з моїх родичів на холодній півночі не хвилювався, що я стану для них тягарем.
– І знайшла?
Елінор кивнула головою.
– У моїй колишній фірмі. Я виходжу на службу з другого січня. Мені навіть підвищили платню. На дверях висітиме табличка з моїм прізвищем. Дівочим прізвищем! «Елінор Стренд, помічник віце-президента». – Вона по-хлопчачому ошкірила зуби. – Моя відсутність змусила хазяїв корпорації розчулитись.
Вони мовчки допили чай.
– А що як мені подзвонити Джузеппе й поговорити з ним?
– Дзвони, якщо хочеш, – відповіла Елінор. – Але це нічого не дасть.. Він сюди не повернеться й не признається братам, що зазнав поразки, розтринькав їхні гроші і тепер змушений підібгати хвоста й канючити, щоб вони прийняли його назад до сімейного бізнесу. Він скоріш ляже в могилу!
– І що ти збираєшся з ним робити?
Елінор пильно подивилась на батька.
– Спробую забути його. А якщо не зможу, то повернусь і злечу разом з ним у повітря. – Вона підвелася й сказала: – А тепер я б хотіла дати собі лад. Де буде моя кімната?
– Ходімо, я покажу. – Вони вийшли до вітальні, Аллен узяв валізу Елінор і повів її в спальню. Коли в передпокої проходили повз кімнатку, де була Алленова спальня, Елінор сказала:
– А чом би мені не спати тут?
– Це моя кімната. – Аллен відчинив двері до великої спальні. – А це – материна. Влаштовуйся тут.
Елінор звела на нього очі. Погляд її був співчутливий – і це не дуже сподобалось Алленові.
– Ох, тату! – зітхнула Елінор, обняла його й заплакала в нього на плечі. – Як усе це жахливо!
Плакала вона недовго і незабаром сказала:
– Пробач мені.
Аллен залишив її розпаковувати валізу й вийшов до вітальні. Там на очі йому потрапив лист від Ромеро, що досі лежав на столі, і він узяв його в руки. Якусь Мить дивився на нього, певний, що лист, хай який він буде, сьогодні вже не піднесе йому настрою. Потім розпечатав конверта й витяг два аркуші. То були фірмові бланки, вгорі на кожному було видрукувано: «Автомайстерня Роллінза, ремонт і обслуговування». Почерк був дрібний, округлий, рівний і читався легко.
«Шановний містере Стренд!
Хочу подякувати за все, що ви і містер Хейзен намагалися для мене зробити. Тепер я зрозумів: ви робили неправильно, допомагаючи мені, і я робив неправильно, що вам це дозволив. Хоч би яких поглядів дотримувались містер Хейзен, містер Бебкок і решта, я завжди дотримуватимуся протилежних. З мене вийшла б фальшива підробка під джентльмена, і люди, що оточують мене, бачили б цю підробку і обходили мене десятою дорогою все моє життя. Це не те, чого я прагну, містере Стренд. Для того, щоб зрозуміти свій народ і що-небудь зробити для нього, в'язниця – якщо мене чекає саме це – дасть мені більше, ніж десять років у престижних школах та першокласних університетах. Я повинен здобути освіту самотужки. Я читатиму які схочу книжки й робитиму свої висновки. І таких висновків я не винесу ні з Йєльського, ні з Гарвардського, ні з іншого такого університету. Бібліотеки відчинені, а якщо я не знайду там потрібної мені книжки, то я завжди зможу її вкрасти. Згадуючи вираз вашого обличчя в ту хвилину, коли я розповів, як роздобув собі Гіббона, я й досі не можу втриматися від сміху.