Коли Леслі з Ліндою вийшли і Леслі побачила серед інших Елінор, на очі їй накотилися сльози, і на мить вона зупинилася. Аллен вражено дивився на неї. Леслі завжди вміла стримувати свої почуття й ніколи не плакала від радості. Потім вона кинулася до них і всіх обцілувала. Поки всі усміхалися, сміялись, тиснули одне одному руки, говорили про багаж, про те, хто в яку машину сяде; казали одне одному компліменти, Лінда теж усіх обцілувала.
Вийшовши з аеровокзалу, вони вирішили,, що Керолайн з Ліндою сядуть до Хейзена, а Леслі й Аллен поїдуть з Елінор у «фольксвагені». Шофер, кремезний молодик, в уніформі, допоміг скласти речі у «мерседес» та в багажник на дашку машини.
– А де ж Конрой? – поцікавився Стренд.
– Розкажу вам потім. – Хейзен скривився так, ніби скуштував чогось кислого, й сів у машину.
Коли «мерседес» рушив, Елінор пішла на стоянку по свою машину і Леслі з Алленом лишилися на тротуарі самі. Аллен задоволено дивився на дружину. Здавалося, вона помолодшала років на десять, і тепер, на його думку, її можна було прийняти за старшу і вродливішу сестру Елінор. Але не набагато старшу. Він несамохіть обняв і поцілував її.
Леслі всміхнулася в його обіймах.
– Раніше ти цього на людях не робив!
– Я не міг стриматися. Ти стала в Парижі, як квітка!
– Париж мені, звісно, пішов не на шкоду. – Потім Леслі споважніла. – Аллене, – сказала вона, – мені не слід би виплескувати на тебе все одразу, але воно мене переповнює, і я не можу більше ні про що думати. Я вже хотіла була тобі написати, але подумала, що повинна бачити вираз твого обличчя, коли казатиму про це…
– Що ж ти збираєшся мені сказати? Може, знайшла в Парижі коханця? – Аллен сподівався, що голос його прозвучав спокійно.
– Аллене, – мовила вона з докором, – ти ж знаєш, я не така.
– Минуло багато часу. Жінці можна й простити. – Проте він зітхнув з полегкістю.
– Але не такій жінці, Ні, це куди серйозніше, ніж коханець. Знаєш, про що я хочу тебе спитати? Як ти гадаєш, ти зміг би влаштуватися на роботу в Парижі, бодай на рік? Там є американська школа, і я певна, Рассел у ній кого-небудь знає.
– Одне невеличке запитання щодо грошей, – промовив Стренд. – Квитки на літак і де будемо жити? І такі інші дрібниці.
– Викрутимося, – сказала Леслі. – Я теж дещо матиму. Власник галереї обіцяє фінансувати мене протягом року – зовсім невеликою сумою, звичайно, – якщо я повернусь і працюватиму з художником, що купив мою картину. Після того як я попрацювала поруч із ним і послухала його, у мене цілком змінилося уявлення про живопис. Тепер я відчуваю, що нарешті от-от кимось стану.
– Ти завжди була кимось, Леслі! – Аллен був прикро вражений.
– Ти розумієш, що я маю на увазі. Невже ти хочеш, щоб решту свого життя ми провели в такому глухому закутні, як Данберрі? – Леслі говорила спокійно, не нервуючись, проте в останніх її словах Аллен відчув досаду.
– Я не замислювався про решту свого життя. Досі я вдовольнявся тим, що жив від понеділка до понеділка.
– Ох, любий! – зітхнула Леслі. – Я тобі просто набридла. Забудь про те, що я сказала. Я більше ніколи тобі про це не нагадуватиму. Розкажи про Елінор. – Голос її звучав безтурботно, так ніби думка оселитись у Парижі була не варта уваги. – Де Джузеппе?
– Нехай краще Елінор сама тобі розповість.
– Неприємності. – Це не було запитання.
Він кивнув головою.
– Великі?
– Можуть бути й великі. Поки що я не знаю. Поговори з нею віч-на-віч. Елінор не хоче, щоб Керолайн і Рассел почули про це. А ось і вона, – сказав він, коли під'їхав «фольксваген».
Стренд сів позаду, щоб Елінор мала змогу поговорити з матір'ю. Старий автомобіль гудів, дочка розмовляла тихо, і Аллен не міг розі чути, що саме вона казала. Та зрідка до нього долинало ім'я Джузеппе. Хоч Леслі й не поставила йому ультиматум, як Елінор своєму чоловікові, проте Аллен відчував, що тепер і він, як Джузеппе, стояв перед вибором – або поїхати з дружиною, або лишитися самому. Аллен не втручався, коли його діти обирали свій шлях у житті, тож чи мав він право бути менш великодушним до дружини? йому ніхто не загрожував бомбами, як Джузеппе, але, дивлячись на обставини очима Леслі, він розумів, що Данберрі Для неї – не набагато привабливіше містечко, ніж те, з якого втекла її дочка. Зрештою, про Париж він ще поміркує.