– Найпевніше, що ти зустрінешся з ним у в'язниці.
– Що ж, як у в'язниці, то й у в'язниці! Я не маю наміру повертатися до того жахливого коледжу, де про мене плетуть таку мерзоту!:
– Ми поговоримо про це згодом, – сказав Аллен. – У тому, що вони розповідають, є частка правди?
– Трохи є. Зовсім мало. Ох, тату, хлопці й дівчата тепер не такі які були за вашої з мамою молодості. Ти й сам знаєш.
– Так, знаю. І ненавиджу це!
– І мама знає. Вона не стримить носом із ранку до ночі в книжках! – трубо сказала Керолайн. – Як ти гадаєш, хто дав мені запобіжні таблетки на день мого народження, коли мені сповнилося шістнадцять?
– Ти, мабуть, хочеш сказати, що твоя мати?
– І ти шокований!
Стренд із болем побачив, що на обличчі в дочки відбилася зловтіха.
– Я не шокований. Твоя мати розумна жінка, – відповів він, – і знає, що робить. Я тільки здивований, що вона забула сказати про це мені.
– А знаєш, чому вона не сказала? Бо вона в змові!
– В якій змові? – вражено запитав Аллен.
– Всі ми любимо тебе й хочемо, щоб ти був щасливий. – Керолайн заговорила голосом дитини, яка починає пхикати. – Ми всі – і мама теж – зовсім не такі, якими ти нас усе життя бачиш. Ми твої, і тому ти вважаєш, що ми ангели. Ні, ми не ангели, але задля тебе ще з дитинства прикидалися ангелами. Наша сім'я – це трупа акторів, у тім числі й мама, коли хочеш знати правду. А публіка – один чоловік: ти! Щодо Елінор та Джіммі, то не хочу навіть говорити про них. Але всі ми не такі гарні, як ти собі гадав, і я казала мамі, що не треба прикидатися, бо кінець кінцем ти про все дізнаєшся, і тоді це завдасть тобі ще більшого болю. Але ж ти знаєш нашу маму – вона залізна, і, коли вже що-небудь вирішила, на неї ніхто не вплине. Ну ось, тепер ти все знаєш, Я не кажу, що ми погані. Ми просто люди. Сучасні люди.
– Людиною можна бути по-різному, – мовив Аллен. – Навіть у наш час. Виходить, я повинен перед тобою – ні, перед усією сім'єю – вибачитись. Та, незважаючи на те, що я все життя був сліпий, а ви дуже людяні, незважаючи на те, що світ тепер зовсім інший, мені важко погодитися з тим, як легко ти граєш людським життям. Ота нещасна дружина біолога… Хесус Ромеро…
– Тату, не я змінила світ! – заплакала Керолайн. – Я тільки прийшла в нього – в такий, який він є. І не дорікай мені за де. – Вона знову заплакала, втираючи сльози його носовичком. – І не я шукала Хесуса Ромеро. Ти сам привів його в наше життя. Хіба ні?
– Так, це правда, – мовив Аллен стомлено. – І зробив помилку. Це теж правда. Але я не хочу, щоб тієї самої помилки припустилася ти. Якби ти бачила його, як ми з матір'ю, коли він біг з ножем за хлопцем, із жагою вбивства в очах, ти б десять разів подумала, перш ніж із ним зустрітися!
– Тату, якщо ти збираєшся говорити, як батько у старомодних романах, то мені немає рації сидіти тут і вислуховувати тебе!
– Так, справді немає. – Він підвівся. – Я піду. Прогуляюся.
– На ось, візьми свою хусточку, – сказала Керолайн. – Я більше не литиму сліз.
Розділ дев'ятий
Коли Керолайн зійшла вниз до сніданку і побачила батька, вона насторожилась. Але він обняв її й поцілував у чоло.
– Сідай поснідай зі мною.
Аллен невдоволено відзначив, що Керолайн попросила в містера Кетлі тільки чашечку чорної кави. .
– Ти завжди так снідаєш? – спитав він дочку.
– Я сьогодні не голодна, – відказала Керолайн. – Тату, тут діється щось дивне, і я не знаю, що саме, а мама не хоче мені казати. Лінда й Елінор учора поїхали, ти знаєш?
Він поволі відставив свою чашку.
– Куди поїхали?
– Лінда – до Нью-Йорка.
– Вона щось таке казала… Лінда стурбована за містера Хейзена. – Він глибоко вдихнув повітря. – А Елінор? Ти не знаєш, куди поїхала Елінор?
– Напевно не знаю. Вони з мамою дуже сварилися, а мене вигнали надвір. Коли я повернулась, Елінор сідала з Ліндою в машину, а в мами був такий вигляд, наче вона плакала, і я чула, як мама сказала Елінор: «Ти хоч би з батьком попрощалася!» А Елінор відповіла: «Я все обміркувала, вже досить насперечалась і не хочу, щоб він мене відмовляв. Тільки перекажи йому, що я люблю його і роблю те, що повинна зробити». А потім вони поїхали. Я думаю, Елінор поїхала назад до Джорджії. Там щось негаразд?
– Ще й як негаразд! – зітхнув Аллен.
– Я не дитина, – мовила Керолайн. – Тобі не здається, що пора пояснити мені, що діється з нашою сім'єю?
Аллен замислено подивився на дочку.
– Ти маєш рацію, – сказав він. – Пора тобі знати, що діється з нашою сім'єю. Усім нам пора знати. Елінор утекла з Джорджії, бо люди, яким не до вподоби те, що Джузеппе пише в газеті, підкладають під їхній будинок бомби й погрожують убити Джузеппе, а може, й Елінор, якщо ті не облишать своїх намірів.